Понад півроку українці живуть в умовах так званої «пенсійної реформи», яка радше нагадує поганий блеф у картярській грі, аніж реальне прагнення змінити на краще цю важливу сферу соціального життя нашої держави.

Реформування пенсійної системи країни давно є чи не основним питанням безперешкодного функціонування економіки України.

Потреба реформи покликана на те, щоб зменшити дефіцит Пенсійного фонду, усунути «зрівнялівку», згідно з якою люди, які мають великий трудовий стаж, отримують стільки ж, як ті, хто працював набагато менше. Окрім того, Міжнародний валютний фонд вимагав в української влади збільшити вік виходу на заслужений відпочинок до 63 років, лякаючи тим, що країна не отримає черговий транш фінансової допомоги.
Тобто реформи неможливо було уникнути і насправді вона була потрібною, але не відбулось. Замість творення ми знову побачили лише руйнування. Адже шість місяців – це вже той період часу, за який можна аналізувати ефективність змін. Проте, бачимо лише неоптимістичні висновки – реформа залишилася на дорогому папері дешевих можновладців, нею бавляться як сухими статистичними даними, без будь-яких позитивних змін і з великою кількістю потенційно катастрофічних загроз. Мізерний ріст виплат (майже нульовий, якщо враховувати інфляційні процеси) пенсіонерам був виключно за рахунок тих людей, які вийдуть на заслужений відпочинок у майбутньому.

Всупереч стратегічній логіці країни, яка веде війну, у владних кабінетах «забули» про військових пенсіонерів, яким обіцяли індексацію виплат, але слова так і не дотримали. Після перекритих автомобільних доріг, пікетів та низки вимог в Уряді відклали вирішення цього питання на початок 2019 року – за кілька місяців до президентських виборів. Не думаю, що це банальний збіг обставин.

Не удостоїлись «милосердя» і селяни. Як наслідок горе-реформ – частина пенсіонерів на селі не можуть підтвердити жоден робочий день до 1972 року, оскільки у людей не було трудових книжок. Є частина й тих, хто не може підтвердити свою роботу й після 1990 року. А тому позиція фракції ВО «Батьківщина» у Верховній Раді України проста – проіндексувати вдвічі пенсії для всіх тих, хто заробив відповідний стаж. Але до аргументів розуму українські парламентарі, на жаль, не дослухаються, маючи пріоритетом потужніші стимули – переконання власної бездонної кишені.

Після непрофесіоналізму, махінацій і суцільної профанації процесу реформ, дефіцит бюджету Пенсійного фонду становить 140 мільярдів гривень.

Про невтішне майбутнє української економіки свідчать банальні цифри. Сьогодні пенсії в Україні отримують 11,7 мільйонів осіб, а внески до Пенсійного фонду платять близько 12 мільйонів людей. Один працюючий своїми внесками утримує одного пенсіонера. Середня пенсія в країні – 2480 грн. Щоб забезпечити такі виплати, середня зарплата в Україні повинна бути щонайменше 13 тисяч гривень. Але жодного підвищення заробітної плати влада (попри популістські заяви) забезпечити не може, адже через відсутність грошей у державній казні підвищення мінімалки в Україні до 4200 грн. відкладається на невизначений період.
Повертаючись до проблем пенсійного забезпечення, варто також додати, що демографи прогнозують поступове зростання кількості пенсіонерів і скорочення числа молодих людей. В результаті Україну уже у найближчому майбутньому може спіткати колапс із абсолютно не прогнозованими наслідками.
Першочерговим завданням влади повинна бути негайна індексація пенсій, має бути створена накопичувальна система – тоді внески платитимуть не роботодавці, а самі працівники. Окрім того, нагадаю, що до пенсійної реформи було внесено понад 2000 поправок, які звели в 500, відповідно, багато чого не враховано. Ми так і не почули позицію МВФ, яка протирічить здоровому глузду – там не сприймають пропозицію про персональні пенсійні рахунки, які пропонується запровадити з 2019 року.
Держава, яка не може гарантувати вже сьогодні гідного пенсійного забезпечення не має жодних аргументів, щоб утримати всередині країни молодь, яка спроможна розвивати економіку. А отже необдуманими кроками чиновники спрямовують Україну на шлях соціально-економічного занепаду, з якого буде дуже важко зійти ще багато років після такого «господарювання».

Основою будь-якої реформи має бути орієнтація на людей, адже вони єдиний потенціал розвитку держави. Якщо влада цього не розуміє, то вірю, що українці зможуть обрати тих, хто це чітко усвідомлює.

Михайло Цимбалюк, голова «Батьківщини» на Львівщині, доктор юридичних наук.
газета «Високий Замок», 3 травня 2018 року.