• Чим живе у регіонах найбільш популярна політична сила — у розмові з головою львівської обласної організації партії “Батьківщина” Михайлом Цимбалюком

Партія “Батьківщина” та її лідер за всіма соціологічними рейтингами мають найбільші симпатії українців. Це засвідчив і черговий тур виборів в об’єднаних територіальних громадах. Причиною такого успіху аналітики називають розгалужену мережу низових парторганізацій і їхню активну роботу на місцях. Детальніше про неї — у нашій розмові з Михайлом Цимбалюком, керівником львівського обласного, найбільш потужного осередку “Батьківщини” у регіонах.

– Пане Михайле, з цікавістю дізналися, що одна з ваших районних парторганізацій у Львові взялася допомогти еколого-натуралістичному центру із закупівлею клітки для занесеного у Червону книгу орла. Дехто каже, що такі жести — популістичні…
– Я підтримую будь-які добрі, навіть такі, здавалося б, дрібні ініціативи своїх партійців, які спрямовані на благо людей. Це не популізм. Ми у Львові за кожним виборчим округом закріпили наших активістів, щоб, не озираючись на вибори, робили потрібні для місцевих жителів конкретні справи. Щоб розпочали їх зі свого під’їзду, своєї вулиці. Щоб пішли до чиновників і домоглися від них, аби у тому ж під’їзді зробили ремонт. А згодом — і полагодили прилеглу дорогу… Тиснути на владу у цих питаннях нам важко, бо міська парторганізація не має своєї фракції у Ратуші. А тамтешня депутатська більшість так захопилася великою політикою, що не знаходить часу на своїх виборців…

– Чим зайняті члени вашої партії у глибинці?
– Там нам теж складно, бо перебуваємо в опозиції до влади. Але через своїх представників у районних, міських радах намагаємося впливати на ситуацію. Візьмемо для приклад активну позицію члена “Батьківщини” Петра Старосольського, який очолює міську раду у Стебнику. Недавно у цьому місті сталося екологічне лихо — обвал карстової породи, міні-землетрус, внаслідок чого на поверхні виникли глибокі провалля. Причина “НП” у тому, що протягом багатьох років обласна і районна влада цю тему замовчували. Після появи цього геологічного провалля ми зрозуміли, яке глибоке ментальне провалля у розумінні владою проблем цього колись прекрасного робітничого містечка…
Як тільки у високих кабінетах почули, що Стебник очолює представник “Батьківщини”, то відразу забули про це 20-тисячне місто, залишили його наодинці зі своїми бідами. Але дякуючи народному депутату Івану Крульку, місцевій громадськості, духовенству ми змусили обласну владу виділити кошти на ліквідацію наслідків цієї екологічної катастрофи, замислитися над перспективою цього регіону. За нашої активності зарухалися інвестори, які придбали збиткове підприємство. Разом з міською владою вони думають про завтрашній день, про те, як відновити виробництво у Стебнику. А проблема там дуже і дуже непроста: після відпрацювання шахт залишилися так звані соляні стовпи, які тримають багатометрові пласти землі. Як тільки підприємство перестало відкачувати підземні води, ці стовпи почали руйнуватися — звідси і провалля. Наша мета — спонукати центральну і місцеву владу відновлювати ці площі, думати про безпеку території, її розвиток. Адже поруч — курортний Трускавець…
Обласне керівництво дивиться на цю проблему вузько, говорить лише про провалля і небезпеку зсуву дороги. Воно цю дорогу закрило і, не врахувавши навантаженість, інтенсивність руху, пустило великоваговий транспорт через місто Стебник. Приймаючи таке непродумане рішення, “верхи” навіть не запросили для консультацій міського голову, за фахом – землевпорядника, який добре розуміється у цій темі. Як наслідок, було зруйновано ще й вулиці Стебника…
Ми змусили чиновників тверезо подивитися на справи. Обласна влада нарешті виділила кошти. Народний депутат від “Батьківщини” Іван Крулько, який вивчав ситуацію у Стебнику, цю проблему піднімає на парламентському рівні….
– Екологія — справді актуальна нині тема…
Але ми не обмежуємося лише нею. У полі нашого зору і економіка, і соціальні питання, і культура. Взяти для містечко Нижанковичі у Старосамбірському районф. “Батьківщина” там має більшість, мер є представником нашої партії. Наші партійці взяли під контроль відновлення цінної архітектурної пам’ятки – ратуші XVIII століття. Вдалося акумулювати державне фінансування, залучити кошти місцевої громади — і зараз триває реставрація цього об’єкту, впорядковують центральну частину Нижанковичів.
“Батьківщина” активно бореться проти несправедливості у земельному питанні. Візьмемо для прикладу Буський район, куди зайшла фірма “Онур”, яка за своєю спеціалізацією повинна займатися будівництвом і ремонтом доріг. Місцеві фермери обурені тим, що навколишні землі “оптом” дістаються цим великим орендарям, які, як показує практика, не зацікавлені у розбудові сільської інфраструктури. Дрібні фермери, які мали 10-50-100 га землі, не можуть конкурувати з тими, хто володіє десятками тисяч гектарів. Місцева райдержадміністрація, за потурання обласної, каже: ми заводимо потужного інвестора! А фермери, які пожалілися нам, розповідають: так, ми зі своїми скромними капіталами не здатні платити пайовикам такі великі орендні суми, як “Онур”. Але ми без допомоги держави, яка зняла нам дотації, купили трактор, обробили свою землю і допомогли обробити її селянам. Коли десь трапляється якесь лихо (замело снігом, хтось помер), ми виділяємо людям свою техніку. Їхні проблеми людей — то наші проблеми, бо ми біля них живемо. А той же “Онур” як восени забрав фурами вирощене зерно, то тільки його в селі і бачили. Лише “смотрящих” в районі залишив.
Ми платимо податки на місці, а “Онур” не буде їх платити у селах Буського району! Така недалекоглядна політика господарювання відбиває у місцевих фермерів бажання працювати. “Батьківщина” стала на захист селян. На місцевому рівні ми створили депутатську групу, яка відстоюватиме інтереси хліборобів.
Така ж ситуація у Жидачівському районі. І там у селах верховодить турецький “Онур” під дахом обласної держадміністрації. Хіба такого інвестора чекає український селянин? Майбутнє нашого села — за нашими фермерами! Якщо їх ніхто не захистить і вони розчаруються, то виїдуть у Польщу. Хто тоді житиме у наших селах? “Онур” не буде. Там навіть місцевих фахівців до своєї роботи не залучають. Привозять свої десанти і багатотонну техніку — заберуть урожай, поруйнують дороги — і слід від них простиг. Вони не зацікавленні у збереженні нашої землі, підвищенні її інтенсивності. Сіючи переважно технічні культури, виснажують її, викачують з неї всі соки…
Не всі фермери витримують це. Дехто опускає руки. Люди з Буська кажуть мені: ми замучилися з тими латифундистами боротися…
Влада робить помилки. Там, де вона чинить беззаконня, під тиском громади змушена відступати. Буські фермери — унікальний народ. Попри величезну зайнятість, раз у два тижні як волонтери їдуть на фронт. Везуть туди власноруч вирощені продукти харчування. Розчаровані у себе вдома, повертаються зі сходу з іншим, бойовим духом. І з сумом визнають: нині на передовій легше, ніж вдома, бо там видно ворога. А вдома під “правильними” рідні бюрократи чинять свавілля. “Але ми не здамося!”, – кажуть фермери.
За прикладом спротиву у Буському районі “Батьківщина” створить такі ж “опорні пункти” у кожному районі. В області діятиме центр реагування на утиски фермерів. Тільки прозвучав сигнал — відразу виїжджаємо на місце, піднімаємо громадськість, запрошуємо пресу…
Неоднозначна ситуація з власником козячої ферми у Мостиському районі, який має конфлікт з місцевим населенням. Влада махнула на це рукою: хочеш вижити — викручуйся сам! А якби голова РДА приїхав на місце, вивчив ситуацію, намагався владнати протистояння, враховуючи інтереси громади — до непорозумінь не дійшло б. Колись влада рапортувала про успішне підприємство з іноземними інвестиціями. А тепер каже його власникові: масти собі голову!
Цей фермер спілкується з бізнес-середовищем Європи. Розказує європейцям, який насправді у нас бізнес-клімат. Тож хай що там говорить наш президент на міжнародних конференціях, а такий фермер з Мостиськ розповість європейцям зовсім інше. І йому повірять швидше…
– Ви згадували про пресу. Як ви ставитеся до її роздержавлення?
– Журналісти виконують важливу місію у суспільстві. Вони — правдоборці, інформують населення, захищають його від ворожих пропагандистських атак. Окрім іншого, доносять позицію президента, уряду. Але нині у багатьох журналістів зникає можливість реалізувати себе. У районах преса “загинається”. Недавно був на Сколівщині – і жахнувся. Покриття державним теле-радіосигналом там дуже мізерне. Люди не мають можливості отримувати і місцеву газету. Журналістам сказали: виживайте, як хочете!
Інша проблема, в якій переконався на власному досвіді: 40 відсотків надісланої на місця кореспонденції пропадає, а відсотків 20 надходить з великим запізненням. При тому, що розцінки на свої послуги поштовики значно збільшили. Від цього потерпає і преса. А все через недолугу роботу “Укрпошти”, яка потрапила у загребущі руки горе-інвесторів.У мене складається враження, що у такий спосіб зачищують інформаційний простір України під майбутнього власника. На нього зайде олігарх і на “чистому полі” посіє те, що захоче. Через таку бездумну політику ми і програємо інформаційну війну агресивній Росії…
Я часто їжджу на схід, спілкуюся з тамтешніми жителями. Вони і далі черпають новини з російського телебачення, з телепрограм терористичних організацій на Донбасі. І не мають змоги дивитися українського ТБ! Клацають переді мною на пульті: “Знайдіть, де тут Україна? Немає!”.
Але я із сумом визнав, що і у західній частині України така ж сама ситуація: через «тарілку» показує свої передачі Польща, Угорщина, але не показує Україна!
У незалежній державі Україні має бути і державна преса, і державне мовлення! Нині районна преса у регіонах тримається на ентузіазмі колективів. Державу у далекому бойківському селі не представляє жоден рупор…
Той же поштар колись був носієм інформації, поважною людиною, яку чекали всі. Разом з газетами, листами, пенсією він розносив місцеві новини, був відрадою для літніх людей. Виконував важливу соціальну роль. А нині листоноша замість газет часто носить мило, пральні порошки. Недавно зустрівся з листоношею у Турківському районі. Глянувши на її порепані руки, зрозумів, як тяжко вона працює. Запитую: «Пані Маріє, скільки ви зараз заробляєте? А вона мені: «Сказали, що 0,25 ставки… Беру на пошті продукти харчування. Їх записують мені в рахунок зарплати. Якщо принесу додому 100 грн., то це добре…».
Знищене село, зруйновані державні ЗМІ, пошта, – все це питання національної безпеки. Люди виїжджають. Влада нарешті визнала, що нема кому в Україні працювати…
– Ви не раз самі працювали в органах влади. А зараз критикуєте її…
– Справді, я тричі був головою обласних держадміністрацій. Як міг, працював в інтересах людей. Але ніколи не боявся критики. Завжди просив своїх колег-підлеглих подавати мені критичну інформацію з преси, і шукав у ній раціональне зерно.
Я не вдаюся до голого критиканства. Якщо кажу, що десь щось не так, то відразу пропоную свій варіант виходу із ситуації. Маю на це право, бо знаю цю роботу, спробував цього хліба. Коли у 39 років став головою Тернопільської ОДА, перед важливою нарадою за участі віце-прем’єра Івана Кириленка запросив до себе старійшин аграрного сектору і розпитував тонкощі хліборобської справи. Як от: яким має бути найкращий попередник, щоб добре вродила пшениця? Чи можна відразу перед сівбою вносити гній, чи треба все-таки вносити у ґрунт перегній? Усе запитував. Голови спілок дивувалися: навіщо все це вам? А мені було цікаво, хотів “бути в курсі”. Я мав і досі маю у багажника свого автомобіля гумові чоботи. Деякі великі панки з РДА у костюмчиках і мештиках на поле прийшли, а я – у таких же, як селяни, «гумовцях». Коли нині бачу не зорані поля і чую розмови про неродючі землі, кажу горе-начальникам: «Хлопці, якщо тут не росте пшениця, то може родити жито, гречка. Чому не сієте?».
У виконавчій владі я не встиг “перевернути гори”, але завжди квапився зробити для людей щось добре. І це пам’ятають. А сьогодні своєю публічністю я запрошую до співпраці людей, які у новій команді будуть здатні завтра бути кращими, ніж ті, що є зараз.
– Вам не затісно у своєму партійному кабінеті у Львові? Не за горами парламентські вибори… Готуєтеся до праці у Верховній Раді?
– Ніколи не кажи «ніколи». Бо на все воля Божа. Не ставлю собі за самоціль бути у Верховній Раді. Там мають бути фахівці, що успішно пишуть закони. І платню повинні отримувати за ефективність своєї роботи.
Кожна політична сила має бути готовою взяти на себе відповідальність за роботу у владі. Я готовий повести у Верховну Раду активістів львівської «Батьківщини». Хочу йти з тими людьми, за яких під куполом ВР не буде соромно, які відразу після депутатської присяги не забудуть галичан. Львівський люд виховав багато політиків – і де вони нині? Тільки десятки із сотень повертаються на рідну землю і живуть тут. Більшість так закохується в офіси на Грушевського, що забуває про простих смертних. Я хочу завоювати таку довіру, щоб був львів’янином. Якщо їздити у Київ, то тільки для того, щоб відстоювати інтереси львівського краю. А взагалі я більш комфортно почуваюся тут, ніж у столиці
– Ви вже розробили план дій до майбутніх парламентських виборів?
– Цього року вибори в ОТГ Львііщини не проводили. Побутує думка, що влада проводила ці вибори тільки там, де була впевнена у позитивному результаті. Але і це не спрацювало. За повідомленням ЦВК, «Батьківшина» набрала більше 30 відсотків голосів. 20% «з копійками» – у пропрезидентської політичної сили…
Ми теж на осінь готуємося до виборів в ОТГ. Підбираємо серед активістів «Батьківщини» тих людей, які мають досвід, конкретну програму дій, щоб зробити громаду успішною. Хоча при нинішньому законодавстві зробити це буде важко. Київ скинув на місця обов’язки, а не дав фінансового ресурсу, який мав би ці повноваження підтверджувати. Скажімо, коли побачили, що Львів має великий бюджет, то повісили на місто ще й фінансування шкіл та лікарень. Теж саме з ОТГ. Раніше казали, що вони акумулюватимуть у себе акциз від продажу алкоголю, тютюну, паливно-мастильних матеріалів, а потім почали дурити, щоб гроші забрати у центр. Небезпека у тому, що руками громади можуть закрити школи, ФАПи…
Ми готуємося йти на вибори, щоб не дати владі знищити соціальну сферу, щоб не кинули людей напризволяще.

Розмовляв Іван ФАРІОН.

газета “Високий Замок”, 17 травня 2018 року.