1 грудня 1991 року назавжди увійшло в історію нашої країни.

Цього дня українці зробили свій вибір, проголосувавши за незалежність своєї держави. Не політики, не посадовці, а саме громадяни – кожен самостійно. В Києві й в Одесі, у Львові і Донецьку, на Закарпатті і в Криму, продемонструвавши всьому світу єдність України.

Не дарма В’ячеслав Чорновіл називав саме 1 грудня «справжнім, народним днем незалежності». Можливо тому незалежність і сприймається мільйонами українців, як особиста цінність, за яку треба боротися так само завзято, як за свої власні права і свободи.

На жаль, як це часто відбувалося в нашій історії, перемогу 1991 року привласнили і приватизували люди, які прагнули не свободи й незалежності, а особистого збагачення.

І правила, за якими жити новій державі, можновладці писали за спиною в народу. Можливо тому Україна й не стала такою, про яку мріяли ті, хто століттями боровся за самостійність, на яку сподівалися ті, хто голосував за неї 27 років тому.

Тим важливіше засвоїти цей урок. Усвідомити, що наша доля – в наших руках. Зрозуміти, що справу не можна кидати на півшляху. І сподіватися насамперед на власний розум, власні сили, власну наполегливість.

Щоб рухатися вперед, нам треба скористатися досвідом 1991 року. Яким буде майбутнє нашої країни, яким буде наше спільне життя – визначать самі громадяни України.

Нам потрібний новий суспільний договір. І нова, справді народна – і за змістом, і за способом творення, і за способом ухвалення – Конституція.

Саме такий шлях ми і пропонуємо українцям. Разом укласти текст нової Конституції і винести її на загальнонаціональний референдум. Так само, як на референдум був винесений і загальним голосуванням схвалений Акт незалежності.