Сьогодні – Водохреще. Так традиційно називаються народні святкування, що відзначаються у день Богоявлення та Хрещення Господнього.

Цього дня святять воду. А іноді «святять» і себе, пірнаючи з головою в ополонку, прорубану в річці чи в ставку.

Цього року в Україні замерзлі ріки у великому дефіциті. Аномальна тепла зима стала на заваді водохрещенським пірнанням. Але то – не біда…

Можу вас запевнити, що ні Іоанн Хреститель, ні сам Ісус в ополонку зроду не стрибали і навіть льоду не бачили. Бо жили зовсім в іншому кліматі. Та й взагалі, треба шукати віри в собі, в своєму серці, а не в крижаній воді…

Водохреще (разом з пірнанням) якоюсь мірою асоціюється з оновленням, переродженням, готовністю до нового життя.

І в цьому контексті мені хотілося би сказати українцям таке. Ми завжди готові до іспиту, випробування і нового життя. Готові – в ополонку з головою будь-якої миті. А от жити по-новому, щасливо і гідно, чомусь ніяк не навчимося. Складається враження, що ми більше любимо самі випробування, аніж винагороду за них.

Звикли жити тяжко, непросто, бідно. Нам видається – це норма. Але насправді це – велика неправда і несправедливість.

Ми маємо жити щасливо. Ми великий і гордий, вільний народ. Ми маємо право на щастя. Ми повинні стати щасливими! Хай це і буде наша національна ідея!

Я дуже цього хочу! Це – і моя мрія разом з вами! Зі святом!