Був у нашій країні час, коли вдягання вишиванки було громадянським вчинком, сповненим ризику. За це могли заарештувати, або внести до списку «неблагодійних».

А потім, пізніше, були й такі часи, коли вишиванку вдягали, щоб отримати посаду чи зробити політичну кар’єру.

Вишиванка пережила і скрутні часи і дні позірної популярності. Бо це – справжня, реальна цінність. Поза часом, поза кон’юнктурою. Це – чиста краса, чиста енергетика й сила Українського Серця, Українського Духу…

Можливо, це якась метафізика, але мені по-іншому мислиться, коли я вдягаю вишиту сорочку. Та й сама я, здається, трохи інша… Це дуже сильне відчуття, яке важко пояснити словами…

Сьогодні я вдягаю вишиванку і знаю, що ми переживемо й здолаємо будь-яку скруту, будь-яку пандемію, будь-які негаразди… Так вона дає мені відчувати життя… Сорочку мати вишила мені… Червоне – то любов, а чорне – то журба…

Дуже хочу, щоб у нашому з вами житті було значно більше любові, значно більше щастя… Хай так буде! Зі святом всіх небайдужих!