Як влада блокує ініціативи демократичної опозиції, обманює громадян, руйнує місцеве самоврядування, і як цьому запобігти – в інтерв’ю з нардепом від “Батьківщини” Михайлом Цимбалюком.

У народних депутатів – літня відпустка. Однак вони і далі політично активні, адже ось-ось стартує кампанія з виборів органів місцевого самоврядування. Їх результати – тест на авторитет партій. Тож зараз політики активно спілкуються з виборцями. Про роботу у парламенті та підготовку до виборів ми розпитали першого заступника голови Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Михайла Цимбалюка (фракція ВО “Батьківщина”).

– Ви рік пропрацювали у Верховній Раді. Які враження від роботи у законодавчому органі? Чи маєте задоволення від неї? 

– Бували ситуації, коли опускалися руки. Працюючи на різних державних посадах, відчував, що там можна реалізувати задумане. Щоденно міг чимсь допомогти людям, які зверталися з різними проблемами. На законодавчий орган у мене були високі сподівання. Вірилося, що там можна буде втілити те, що напрацював раніше. Але швидко переконався, що монобільшість у парламенті не приймає ініціатив від демократичної опозиції. “Слуги” змінили регламент, виписали його так, що законопроєкт може потрапити у сесійну залу тільки після його розгляду у профільних комітетах (а більшість у них – представники владної коаліції).

Зроблено все, щоб громадськість не довідалася, про що цей проєкт і те, чому за нього не голосують. Відтак багато законопроєктів від нашої фракції залишилося нерозглянутими. Я є автором і співавтором більше сотні поданих законопроєктів – з них лише сім стали законами. Вносив більше чотириста правок у проєкти законів – підтримано майже сотню. Сьогодні народний депутат навіть не може отримати належної відповіді на свій запит! Ніколи не було такого правового нігілізму, такого хамського ставлення до члена парламенту! Можете уявити, як у державній владі реагують на звернення рядових громадян…

– Верховну Раду критикують завжди. Не виняток і нинішнє скликання, де багато одіозних депутатів, скандальних вчинків, у тому числі з боку представників монобільшості. Цей негатив люди переносять на всіх народних обранців. На них дивляться не як на слуг народу, а як на його ворогів. Якби докоряли особисто вам, що могли б відповісти опонентам?

– Люди мають право критикувати всіх. Їм байдуже: ти – влада чи опозиція. Бо на народних депутатів мали великі очікування. Із самого початку фракція “Батьківщина” заявляла, що готова допомагати владі реалізовувати програму, з якою перемогла на виборах. Коли ж потім побачили, що їхні гасла і справжні дії розходяться, що програма “слуг” була лише піаром, що насправді йдеться про лобіювання інтересів певних кіл – заявили про перехід в опозицію.

Ми зайняли чітку, в інтересах селян, позицію щодо ринку землі. Вдалося внести декілька серйозних правок у відповідний та багато інших законопроектів, зокрема, щодо грального бізнесу. Зокрема, завдяки нам ігрові автомати не можна встановлювати ближче, ніж за 500 метрів від навчальних закладів. Вдалося пом’якшити удар, який цими законами буде завдано суспільству.

Фракція “Батьківщина” голосувала за те, щоб прирівняти до учасників бойових дій усіх, хто під час АТО служив у добровольчих батальйонах – а це декілька тисяч воїнів. Ці люди отримають відповідний соціальний захист. Ми також підтримали норму про підвищення стипендій, грошового утримання дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, які навчаються у вишах МВС, Міноборони, Міносвіти. Якщо раніше вони отримували 60% від прожиткового мінімуму, то ми підняли ці виплати в 1,8 рази. Завдяки голосам від “Батьківщини” вдалося ухвалити інші важливі соціально-економічні законопроєкти.

Хотів би сказати про своєрідний парламентський плагіат з боку “слуг народу”. Як тільки вони побачать цікаву розробку опозиційних фракцій, відхиляють її, реєструють свій законопроєкт аналогічного змісту, тільки дещо видозмінений – і голосують за нього, привласнюючи чужі напрацювання.  Втім, для нас не важливо, кого запишуть в автори закону – головне, щоб корисною для людей ідеєю скористалися.

– Нинішню Раду називали “проєктом нових облич”…

– Він не спрацював. Хтось із монобільшості хизувався, що вони ще вчаться, що їм ще потрібні курси для підвищення їхньої професійної кваліфікації. Це звучить як насмішка над вищим законодавчим органом. У парламент мають приходити не вчитися, а працювати, ухвалювати важливі для країни рішення. Як перший заступник голови відповідного комітету, можу сказати: на соцзахист українців ця влада не звертає належної уваги. Лише розводить руками і каже, що немає грошей. Одне з найперших завдань влади – мінімізувати корупційну складову. І тоді гроші для людей знайдуться. Владна команда не впоралася зі своїм завданням, про це свідчать показники промислового падіння, інфляція, низький рівень пенсій, мінімальних зарплат.

– У своєму комітеті ви працюєте разом з одіозною представницею “ОПЗЖ” Наталією Королевською. Чи знаходите з нею спільну мову?

– Політичні дискусії між нами жорсткі. Але коли йдеться про соціальні питання, Королевська їх підтримує, бо колись працювала у відповідному міністерстві. У мене з нею найбільше суперечок щодо процесів державотворення, мови, Донбасу. Мені вдалося її переконати у тому, що завдання влади – виконати чинний закон про мову. А він, зокрема, передбачає підготовку законопроєкту про розвиток мов національних меншин в Україні. Його не підготували ні уряд Гройсмана, ні Гончарука, ні Шмигаля. Це провокує гострі дискусії на цю тему і дає у руки карти ворогам.

Я більше конфліктую з головою Комітету – пані Третьяковою зі “Слуги народу”. Не сприймаю її висловів про “неякісних” дітей, про легалізацію проституції. Говорити таке на такій посаді неприпустимо. Треба зважувати кожне слово, адже такі виступи люди сприймають як позицію влади. Більшість наших законопроєктів пані Третьякова блокує. У жорсткі дискусії з нею із соціальних питань вступає голова нашої партії Юлія Тимошенко, за плечима якої великий досвід роботи в уряді. Сподіваюся, осінь продемонструє, що монобільшість не така вже й монолітна. Останні голосування у парламенті засвідчують, що керівництву фракції “Слуга народу” доводиться узгоджувати свої позиції з іншими фракціями.

– Повернімося до закону про землю – ваша політична сила критикувала його. Чи задоволені ви суттєво відредагованим варіантом того, що запропонувала влада?

– Ні. Той, хто повірив владі і підтримав за цей закон, виявився обманутим. Поясню чому. У Верховній Раді зареєстровано проєкт закону про подвійне громадянство. Влада запевняла, що ніякі іноземці не зможуть купити українську землю. Це неправда. Бо як тільки подвійне громадянство стане фактом, навіть громадяни країни-агресора можуть купити наші чорноземи через представників інших європейських держав. У згаданому законопроєкті сказано, що заставою при видачі кредитів може бути земля. Тож якщо банки з іноземними інвестиціями дадуть кредит і у разі його неповернення вилучать землю як заставу, цією землею можуть заволодіти іноземці, які є акціонерами того чи іншого банку. Це і є той обман, про який ми попереджали. Влада не виконує своїх зобов’язань.

Ще один неприємний нюанс у законі про землю: майже ніхто із фермерів не зможе викупити ту землю, яку орендує і обробляє за ціною 1000  чи 1500 доларів за гектар. Уявіть-но, які великі гроші потрібні мати для цього! Які великі урожаї слід отримувати цьому фермерові, щоб повернути  кредит – не кажу вже про купівлю сучасної техніки!

За нашою інформацією, до цієї осені більшу частину землі, яка колись належала державним підприємствам, хочуть передати невідомо кому. Зокрема, буде розпродано особливо цінні землі — заповідники. І у цьому велика небезпека. До того ж не створено державного органу, який викуповуватиме паї у всіх охочих селян, щоби потім цю, вже державну, землю можна було віддати в оренду. Боюся, з наступного року земля належатиме іноземцям. Вони нею володіють де-факто, а скоро володітимуть ще й де-юре. І тоді стане ясно, чому нинішня влада так лобіювала цей процес.

– Люди на місцях негативно сприйняли перекроювання районів. Можливо, вони чогось не розуміють, відтак їхні нарікання, претензії – передчасні, недоречні?

– Ми у “Батьківщині” блокували це питання. Адміністративна реформа потрібна. Але не за 100 днів до виборів. Влада ж дотягнула до крайнього засідання ВР й вирішила це питання грубо, ламаючи через коліно. Порушено принцип добровільності об’єднання районів. Щоб їх об’єднати, слід вносити зміни до Конституції. При вирішенні цього питання центральна влада не радилася навіть з керівництвом обласних рад, з місцевими депутатами. Все вирішили чиновники у кабінетах, через Міністерство регіональної політики затвердили, більшість у парламенті проголосувала. Відбулася своєрідна торгівля: сильні, впливові депутати відстоювали свої райони. Хто кого відстояв – там і був центр району. Часто люди з регіонів приїжджали у Київ, ночували там, аби зберегти свої райони. Зокрема, так зробили жителі Верховинського району на Івано-Франківщині. Виявляється, якби люди, покинувши всі свої справи, їхали мітингувати, клянчити до Києва (у цьому цинізм влади!) – то, може б, і досягли свого…

Порізано людські долі! Самобутні міста, які мали магдебурзьке право, навколо яких творилася історія, економічний потенціал, перестали бути вагомими центрами. Незрозумілою буде їх подальша доля, рішення ухвалено без будь-якого обґрунтування. Просте запитання: об’єднали три райони – а там було три районі суди! Який суд закриватимуть? На яких підставах? Як тепер реалізувати принцип доступності людей до судочинства? Влада не дала відповіді на ці запитання. Не реформовано інші державні і правоохоронні органи. Все робиться поспішно, хаотично, необдумано. А треба було діяти плавно, системно — і тільки тоді виносити питання на голосування. Я запитував у представників монобільшості: а як тепер обиратимуть районні ради в укрупнених районах? Які будуть повноваження цієї ради, як вона, за рахунок чого функціонуватиме, якщо всі фінанси передано у тергромади? А мені відповідають: ми ще не придумали. А вибори все ближче, треба формувати виборчі комісії.

З таким же примусом об’єднали територіальні громади. Тому ми вимагаємо створити програму захисту маленьких і середніх міст України – для прикладу таку, яку має фонд Ганса Зайделя у Німеччині. Треба зберігати і захищати наші вітчизняні перлини! А то складається враження, що у нас діють так, як колись у радянський час об’єднували колгоспи. Як наслідок, село, де була центральна садиба, розвивалося, а села довкола перетворювалися у хутори, і хутори зникали.

– З якими думками ідете до своїх виборців?

– Місцеві вибори – особливі: люди обирають не партію, а особистості. Тих, хто вже був у владі і показав свою спроможність, виборці підтримають. Таких діяльних людей багато серед наших партійців. “Батьківщина” іде до громадян з конкретною програмою розбудови того чи іншого населеного пункту, створення нових робочих місць, залучення міжнародних ґрантів – щоб зберегти місцеве самоврядування. Хочемо створити всі умови для збереження життєво важливої інфраструктури на місцях: дошкільні заклади, ФАПи, школи, лікарні. Покажемо виборцям позитивні приклади господарювання, які демонструють представники “Батьківщини”. На Львівщині вони показують їх, зокрема, у Новому Калинові, у Жовківському, Самбірському, Старосамбірському районах.

Будемо відстоювати інтереси громад і в оновленій обласній раді, де буде створено виконком. Хочемо, щоб туди зайшли фахівці, які  представлятимуть і територію, від якої обрані, і певну галузь, в якій досягли вагомих результатів. Щоб у місцевій владі не було пустословів, які кажуть: “Виберіть мене, бо я ще ніде не був – і я вам зроблю краще”. Люди вже прозрівають: балакуни, яких нині багато у Верховній Раді, не пройдуть у місцеву владу. Якщо у неї ми оберемо не тих, хто заслуговує, це може зруйнувати і громади, і місцеве самоврядування загалом.  Треба об’єднати демократичні сили навколо цінностей. Більше того, ми з колегами з інших патріотичних партій будемо консультуватися – аби не допустити взаємопоборювання. Там, де сильнішим буде кандидат від іншої демократичної політичної сили, ми його підтримаємо. А якщо потужнішим виглядатиме наш висуванець – проситимемо колег голосувати за нього.

Розмовляв Іван ФАРІОН, газета «Високий Замок»