ВО "Батьківщина"

Найкращими показниками, які характеризують покращення життя населення є показники демографічної ситуації в країні.

За останні 15 років Україна переживає період серйозної демографічної кризи. Зараз наша держава посідає одне з останніх місць у світі за рівнем народжуваності, і водночас – має найвищі (після країн Центральної Африки) індекси смертності на 1000 населення. Свідченням низької якості медичного обслуговування є також низькі показники тривалості життя населення України та високі показники дитячої смертності (10,7 померлих немовлят на 1000 народжених; цей показник більш, ніж удвічі вищий за аналогічний по країнах ЄС).

У разі, якщо ситуація не зміниться найближчим часом, демографічна криза може призвести до суттєвого зменшення працездатного населення, як наслідок – брак трудових ресурсів та глибока економічна криза.

Основними причинами нинішньої глибокої демографічної кризи є:

низький рівень життя населення, відмова сімей народжувати дітей через соціальні причини;
високий рівень смертності, поширення в Україні соціально небезпечних хвороб (ВІЛ/СНІД, наркоманія, туберкульоз);
недосконала пенсійна система, наслідок якої – зниження рівня життя громадян після виходу на пенсію;
незадовільний стан галузі охорони здоров’я;
відсутність належної державної підтримки здорового способу життя.

Найважливішими цілями у сфері демографічного прориву є:

Короткострокові цілі:

зменшення кількості людей, які знаходяться за межею бідності;
посилення соціальної підтримки молоді, початок реалізації програми із забезпечення молодих сімей житлом;
перехід до реформування системи охорони здоров’я.

Довгострокові цілі:

збільшення тривалості життя населення при народженні;
зниження рівня дитячої смертності на 1000 новонароджених;
динамічне зростання рівня народжуваності;
скорочення рівня смертності (до рівня країн - нових членів ЄС).

Наслідком реалізації цих заходів програм стане подолання демографічної кризи, забезпечення природного відтворення населення, а в перспективі – досягнення сталого демографічного розвитку.

Основними засобами здійснення прориву є:

державна політика стимулювання народжуваності, зокрема, народження другої і третьої дитини у сім’ї;
системна боротьба з бідністю;
зміцнення правових та матеріальних гарантій молоді, насамперед, забезпечення молодим сім’ям належних житлових умов;
створення нової пенсійної системи, запровадження індивідуальних пенсійних рахунків, наближення розміру пенсій до середньої заробітної плати людини до виходу на пенсію;
профілактика і боротьба із соціально небезпечними хворобами (СНІД, наркоманія, туберкульоз);
кардинальне реформування системи охорони здоров’я, перехід до страхової медицини з одночасними гарантіями переліку якісних медичних послуг, які надаватимуться безкоштовно;
запровадження контролю за дотриманням екологічних нормативів та посилення відповідальності за їх порушення; гармонізація вітчизняних технічних та екологічних стандартів із стандартами країн ЄС.

Сучасна та доступна охорона здоров’я

Якісна та доступна охорона здоров'я включає такі цілі, як збільшення тривалості життя, розвиток інфраструктури системи охорони здоров'я, що відповідає потребам суспільства, зниження рівня захворюваності, підвищення якості медичних послуг, впровадження системи профілактики, популяризація здорового образу життя. Особлива увага – відродження системи медичної допомоги на селі.

Основними суб’єктами бюджетного планування, законодавчої діяльності та виконавцями даної сфери є:

Міністерство охорони здоров'я України;
Міністерство освіти і науки України;
Міністерство фінансів України;
Міністерство економіки України;
Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення;

Першочергові заходи:

запровадження обов’язкового медичного страхування із збереженням чіткого переліку гарантованих державою безкоштовних медичних послуг;

Забезпечення кожної людини медичною страховкою незалежно від її матеріального стану. Законодавче зобов’язання купівлі страховки роботодавцем для робітників із загальним зменшенням податкового навантаження.

створення «соціального» ринку ліків із доступними цінами, особливо для пенсіонерів, за допомогою державного регулювання фармацевтичної сфери;
реалізація програми «Сільський лікар» з метою розвитку системи надання медичних послуг жителям сільської місцевості;
створення та удосконалення роботи Національних центрів (Національний онкологічний центр, Національний центр охорони здоров’я матері та дитини, Національний центр боротьби з туберкульозом, Національний центр кардіології та кардіохірургії, у тому числі дитячої, Національний центр боротьби зі СНІДом і наркоманією), відповідальних за розробку спеціалізованих національних програм;
структурна реорганізація системи медичного забезпечення з першочерговим розвитком первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної (сімейної) лікарської практики;
удосконалення системи профілактичних медичних оглядів населення (диспансеризація);
впровадження дієвого механізму контролю за виробництвом, імпортом, реалізацією та рекламою фармацевтичної продукції, а також контролю якості лікарських засобів при їх ввезенні на територію України, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної фармацевтичної продукції;
впровадження ефективних економічних механізмів європейського зразка для зниження рівня споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів разом з повною забороною реклами тютюну та алкоголю;
перехід до розподілу коштів за принципом оплати наданих послуг, а не за принципом утримання медичних закладів;
підвищення ефективності використання ресурсів системи охорони здоров’я;
ліквідація перешкод у розвитку конкуренції між різними постачальниками послуг з охорони здоров’я, незалежно від форм власності, а також запровадження контрактних відносин між замовником послуг (державою) та їх постачальниками (закладами охорони здоров’я різних форм власності);
проведення раціональної фармацевтичної політики;
формування системи управління і контролю якості медичної допомоги;
створення у місцевих органах самоврядування відділів (управлінь) охорони здоров’я та формування громадських рад з питань охорони здоров’я;
розробка єдиної програми підготовки фахівців з питань профілактики наркоманії та ВІЛ/СНІДу та затвердження національних показників моніторингу й оцінки з питань профілактики наркоманії та ВІЛ/СНІДу;
залучення інвестицій в охорону здоров’я;
стимулювання соціальної відповідальності бізнесу у сфері забезпечення здоров’я працівників (податкові стимули тощо);
поліпшення умов праці на виробництві;
вдосконалення організації роботи державної санітарно-епідемічної служби;
забезпечення ефективної кадрової політики і визначення обґрунтованої потреби держави в підготовці спеціалістів для галузі за європейськими стандартами;
запровадження державного замовлення на наукові дослідження у галузі охорони громадського здоров’я для визначення основних чинників впливу на здоров’я населення;
визначення на законодавчому рівні механізму захисту прав пацієнтів, у т.ч. права на інформацію про методи їх лікування;
широка популяризації здорового способу життя: «не пити, не палити, не вживати наркотиків, займатися спортом».

Приблизний склад початкових цільових показників, що віддзеркалюють рівень досягнення названих цілей у сфері охорони здоров’я:

очікувана при народженні тривалість життя;
тривалість життя чоловіків і жінок;
рівень витрат на охорону здоров'я (% від ВВП);
питома вага витрат на оплату медичної допомоги (стаціонарної, швидкої, амбулаторної);
обсяг наданої медичної допомоги (стаціонарної, швидкої, амбулаторної);
кількість звернень громадян до лікарів за рік та кількість вилікуваних;
динаміка серйозних проблем здоров'я серед молоді (15 – 34 роки) (СНІД, алкоголізм, наркоманія);
динаміка кількості хворих із вперше встановленим діагнозом (наркоманія, алкоголізм, СНІД, туберкульоз);
структура смертності (дитяча, материнська, від хвороб різних типів, від інфекційних захворювань, від несвоєчасного звернення за медичною допомогою, у місцях позбавлення волі, від алкоголізму, від наркоманії)
кількість осіб, які скористувалися правом на забезпечення лікарськими засобами у вигляді соціальної допомоги;
задоволення потреби населення у високотехнологічних видах медичної допомоги;
середній час перебування хворого в цілодобових стаціонарах;
середня тривалість життя хворих із хронічною патологією після встановлення захворювання;
кількість пацієнтів на одного лікаря та на одну медсестру (у т.ч. на селі);
фізична доступність медобслуговування (середній термін отримання швидкої медичної допомоги (у т.ч. у сільській місцевості);
економічна доступність медобслуговування (частка населення, що не отримала необхідну медичну допомогу через відсутність необхідних засобів);
частка осіб, що отримали парамедичні послуги (психологічні консультації, послуги соціальних працівників);
ступінь відповідності умов виробництва лікарських засобів рівню міжнародних стандартів;
профілактичні огляди дітей і підлітків (частка оглянутих від кількості тих, що належать огляду);
запобігання масових інфекційних захворювань (охоплення населення щепленнями, запобіжний збиток від захворюваності);
попередження завезення й поширення особливо небезпечних й інших інфекційних захворювань, а також потенційно небезпечних для населення товарів і вантажів.

Система соціального захисту

Забезпечення потреб у соціальному обслуговуванні й соціальному захисті включає такі цілі як підвищення життєвого рівня та ступеню соціального включення громадян, розвиток інфраструктури соціальної реабілітації й соціального захисту категорій громадян, які цього потребують, із залученням недержавних організацій і волонтерів.

Основними суб’єктами бюджетного планування, законодавчої діяльності та виконавцями даної сфери є:

Міністерство охорони здоров'я України;
Міністерство праці та соціальної політики України;
Міністерство освіти і науки України;
Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту;
Міністерство вугільної промисловості України;
Міністерство культури і туризму України;
Міністерство оборони України;
Міністерство фінансів України;
Пенсійний фонд України;
Державний комітет України у справах ветеранів;
Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення.

Першочергові заходи:

Змістом соціальної політики в Україні має стати докорінна перебудова системи соціального захисту населення, забезпечення належного, передбаченого законодавством фінансування соціальних програм. Соціальні стандарти повинні відповідати потребам гідного життя людини та гарантуватися державою для кожного громадянина, незалежно від місця його проживання.
Необхідно завершити створення єдиного реєстру отримувачів соціальних пільг і забезпечити поступовий перехід до їх адресного надання.
Соціальна політика держави має бути чесною. Слід припинити практику ухвалення законів, які встановлюють пільги чи соціальні виплати, не забезпечені можливостями державного бюджету. Однак ті пільги, які вже передбачені чинним законодавством, мають реалізовуватися згідно із рішенням Конституційного Суду від 9 липня 2007 року.
Система соціального страхування має бути реформована через перерозподіл у подальшому загального єдиного соціального внеску між роботодавцями та найманими працівниками, поступове зниження податкового навантаження на фонд оплати праці, зменшення числа фондів соціального страхування, відмову від витрачання коштів соціального страхування на виплати нестрахового характеру.

З метою поліпшення соціального захисту громадян, розв’язання проблем дитячої бездоглядності і безпритульності, створення належних умов для здорового розвитку населення, реалізації прав кожного та досягнення конкретних результатів в інтересах жителів України необхідно:

провести інвентаризацію дитячих закладів незалежно від підпорядкування та форм власності: медичних, лікувальних, позашкільних, дошкільних, соціального захисту, культури та мистецтв, оздоровчих тощо з метою вивчення їх технічного стану та виконання функцій з обслуговування дітей;
забезпечити доступність дітей-інвалідів до закладів соціальної інфраструктури, культури, освіти та до спеціальних закладів, які надають соціальні послуги;
розробити систему соціальної та матеріальної підтримки сімей, які всиновлюють дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
збільшити виплати до двох прожиткових мінімумів сім`ям, які виховують дітей під опікою;
посилити державну підтримку щодо розвитку сімейних форм виховання для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
запровадити механізм реалізації батьками-вихователями дитячих будинків сімейного типу права на працевлаштування, відпустку та пенсійне забезпечення;
передбачити видатки на утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа, незалежно від форми їх влаштування, на рівні, не нижчому за чотирикратний прожитковий мінімум;
реформувати систему інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, – передбачити створення нового типу закладів для таких дітей, наближених до сімейних форм виховання та з навчанням у загальноосвітніх школах (протягом трьох років реорганізувати третину існуючих шкіл-інтернатів та дитячих будинків у заклади нового типу);
реорганізувати систему притулків для неповнолітніх у центри соціально-психологічної реабілітації дітей, передбачивши фінансування Центрів соціально-психологічної реабілітації дітей з Державного бюджету.

Одним із головних пріоритетів держави у сфері сімейної та демографічної політики має стати подолання демографічної кризи, досягнення сталого демографічного розвитку, докорінна якісна зміна ціннісних пріоритетів, відтворення населення через створення умов для утвердження в суспільстві духовно і фізично здорової, матеріально забезпеченої, соціально благополучної сім’ї.

Необхідними для цього є:

соціальний та правовий захист материнства і батьківства;
збільшення виплат сім’ям, в яких народжено першу дитину, до 12000 гривень;
запровадження виплат за народження другої дитини – 25000 гривень, третьої та наступних – 50000 гривень;
запровадження механізмів формування сімейних орієнтацій населення на підвищення престижу сім’ї, у тому числі економічну підтримку сім’ї з використанням важелів податкової та кредитної політики;
щорічне збільшення видатків Державного бюджету України на фінансування житлового будівництва для молодих сімей (першочергово багатодітних), а також обсягів кредитів, що надаються молодим сім’ям для будівництва або придбання житла;
розробка механізмів залучення позабюджетних коштів (додатково до бюджетного фінансування) для забезпечення багатодітних сімей житлом;
запровадження короткотермінових відпусток чоловікам при народженні дитини з метою забезпечення одночасної та рівної участі жінок та чоловіків у догляді та вихованні дітей;
державна підтримка сімей, які усиновили дитину, шляхом запровадження:
виплати одноразової допомоги при народженні дитини незалежно від віку усиновленої дитини;
надання одному з батьків оплачуваної 3-х місячної відпустки по догляду за дитиною з моменту ухвалення судом рішення про всиновлення дитини, незалежно від віку дитини.
вдосконалення існуючої системи запобігання насильства в сім’ї, зокрема щодо посилення санкцій по відношенню до осіб, які вчинили насильство та підвищення ефективності надання допомоги особам, які потерпають від насильства;
відновлення дитячих оздоровчих баз (державні комунальні дитячі оздоровчі заклади), нормативно закріпити у бюджетах усіх рівнів статті витрат на оздоровлення дітей соціально вразливих категорій.

Основними завданнями державної молодіжної політики є створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій молоді, допомога молодим людям у реалізації їх творчих можливостей та ініціатив, залучення молоді до активної участі у соціальному, економічному та гуманітарному розвитку України.

Для цього необхідно:

розробити та затвердити механізми стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць та надання першого робочого місця випускникам вищих і професійно-технічних навчальних закладів;
забезпечити розвиток мережі установ культурно-просвітницького спрямування для молоді на селі;
дотримуватися вимог «Європейської хартії щодо участі молоді в громадському житті на місцевому та регіональному рівні»;
внести зміни до законодавства України, щодо визначення вікових меж молоді з 18 до 26 років, зумовлено загальноєвропейськими підходами та інтеграцією України до ЄС, щодо встановлення вікових меж молоді.

Потребує реформування система соціальних стандартів та пільг окремим категоріям громадян. Задля цього необхідно:

завершити розробку комплексу державних соціальних стандартів, передбачених Державним класифікатором соціальних стандартів та нормативів;
нормативно-методично забезпечити диверсифікацію постачальників соціальних послуг шляхом:
встановлення мінімальних стандартів надання соціальних послуг;
переходу до формування замовлення на соціально-побутові, психологічні, соціально-медичні, соціально-економічні та інші соціальні послуги на контрактній основі на підставі конкурсу;
автономізації закладів соціального спрямування шляхом їх перетворення з бюджетних установ на комунальні підприємства зі статусом неприбуткових організацій;
запровадження методики формування замовлення на послугу соціальної сфери на контрактній основі;
переходу від централізованого регламентування видатків місцевих бюджетів на виконання власних повноважень до встановлення мінімальних стандартів надання соціальних послуг.

Приблизний склад початкових цільових показників, що віддзеркалюють рівень досягнення названих цілей у сфері соціального захисту:

очікувана тривалість життя при народженні;
відповідність інфраструктури системи охорони здоров'я потребам суспільства;
рівень державних витрат на соціальне обслуговування й соціальну підтримку (у % до ВВП);
щомісячні сукупні виплати й інші форми соціальної підтримки з державного бюджету на одну особу, яка цього потребує;
частка громадян літнього віку й інвалідів, що отримують послуги установ соціального обслуговування, від загальної кількості громадян літнього віку й інвалідів;
рівень задоволення попиту на лікарські засоби по категоріях громадян, які підлягають соціальному захисту відповідно до законодавства;
частка інвалідів, які забезпечені протезно-ортопедичними виробами, від кількості тих, хто цього потребує;
охоплення громадян літнього віку всіма видами соціального обслуговування вдома (на 10 тис. пенсіонерів);
питома вага творчих розвиваючих таборів для дітей;
питома вага бездоглядних дітей від кількості дитячого населення;
забезпеченість дітей соціальною реабілітацією у спеціалізованих установах для неповнолітніх (у % до загальної кількості бездоглядних і безпритульних);
частка дитят-сиріт, переданих на виховання в родини, у загальній їхній чисельності;
питома вага випускників освітніх установ для дитят-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, які продовжили навчання;
питома вага родин з дітьми-інвалідами, які отримали послуги в спеціалізованих установах, від загальної кількості родин з дітьми-інвалідами;
санаторно-курортне лікування пільгових категорій населення;
кількість осіб, які пролікувалися у державних санаторіях;

Подолання бідності, зростання добробуту

Розрив між бідними й багатими в України досяг гігантських масштабів.

Подолання бідності є невідкладним і негайним завданням держави та суспільства. Бідність завдає руйнівної шкоди здоров’ю нації, її свідомості, створює загрозу національній безпеці.

Подолання бідності може бути швидко досягнуто засобами бюджетної та податкової політики, діяльністю державних органів соціального захисту населення та благодійних організацій.

Основними суб’єктами боротьби з бідністю повинні стати:

Всі вищі органи державної влади;
Міністерство праці і соціальної політики;
Міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту;
Пенсійний фонд;
Міністерство охорони здоров'я України;
Міністерство освіти і науки України;
Міністерство фінансів України;
Міністерство економіки України.

Політика подолання бідності та росту добробуту населення країни ґрунтується на комплексі правових та економічних заходів, в результаті яких у короткостроковому періоді існує реальна можливість вирішити цю проблему. Серед таких заходів:

стимулювання економічного зростання через підвищення купівельної спроможності громадян;
підвищення меж малозабезпеченості та бідності;
збільшення соціальних статей бюджету;
підвищення пенсій до рівня 80-90% від середньої заробітної плати;
розширене фінансування установ соціального захисту дитячих будинків, служб допомоги людям похилого віку та інвалідів;
забезпечення реальними безоплатними медичними послугами;
безкоштовна освіта в державних вищих учбових закладах;
запровадження податку на предмети розкоші;
запровадження податку на так зване житло «преміум-класу» та маєтки.

Для визначення результативності дій влади в напрямку подолання бідності та росту добробуту передбачається використовувати такі показники:

співвідношення меж малозабезпеченості та бідності до середньої заробітної плати;
рівень забезпечення базових потреб населення, враховуючи житло, якість харчування, якість комунальних послуг;
рівень медичної допомоги;
доступність освіти для дітей;
співвідношення середнього рівня пенсійного забезпечення до середньої заробітної плати;
рівень та обсяги соціальної допомоги непрацездатним;
ефективність роботи соціальних установ та служб держави.

Пенсійна реформа

Реформування системи пенсійного забезпечення покликане гарантувати в Україні гідне життя людей похилого віку, посилити соціальний оптимізм та впевненість у завтрашньому дні осіб, які працюють.

Непрацездатні громадяни – рівноправні, повноцінні члени суспільства, життєві потреби яких різко не зменшуються після переходу в статус «пенсіонера» і не обмежуються лише задоволенням потреб мінімального фізіологічного рівня.

Людина, яка чесно і самовіддано працювала все життя, не повинна і не може розглядатись суспільством як утриманець, рівень благополуччя якого залежить виключно від бажання та спроможності працюючого покоління платити необхідні для цього внески, а також, від здатності держави забезпечити їх стягнення та справедливий розподіл.

Першочергові заходи:

запровадження рівноправності громадян у пенсійній системі – правила призначення пенсій для всіх єдині;
ліквідація зрівнялівки при нарахуванні пенсій, пенсія має залежати від трудового внеску людини;
підвищення рівня пенсійного забезпечення інвалідів, дітей-сиріт, інших соціально вразливих категорій непрацездатних громадян;
гарантування розміру мінімальної пенсії не меншої за прожитковий мінімум для непрацездатних осіб з переглядом прожиткового мінімуму в сторону збільшення;
випереджуюче зростання пенсії щодо інфляції
стабілізація солідарної системи на перехідний період у тому числі через подальшу детінізацію заробітної плати;
гарантія права й надалі працювати тим пенсіонерам, які можуть зберегти за собою робоче місце чи знайти його.

Україні необхідна така пенсійна система, в рамках якої:

усі громадяни будуть рівноправними і обслуговуватимуться системою за єдиними правилами;
кожен працюючий громадянин (та його роботодавець) будуть поступово формувати власний „пенсійний капітал” як джерело забезпеченої старості;
стане неможливим різке (у 2 – 3 рази) зниження рівня життя людини, викликане її виходом на пенсію;
розміри пенсій забезпечуватимуть прийнятний рівень заміщення втраченого, у зв’язку з непрацездатністю, заробітку та будуть залежати від обсягу сформованого у періоди їх трудової діяльності „пенсійного капіталу”;
забезпечуватиметься ефективний захист непрацездатних громадян від злиденності та бідності;
витрати суспільства на функціонування пенсійної системи будуть виправданими, ефективними та не обтяжливими, а їх необхідність – чітко усвідомленою.

Людям необхідно дати чітке бачення перспектив розвитку пенсійної системи, що дозолить їм звільнитися від стану постійної невизначеності, невпевненості у майбутньому, усвідомити власну роль у формуванні свого пенсійного благополуччя, а також об’єктивно оцінювати роботу влади у напрямку реформування пенсійної системи.

Нова пенсійна система повинна ґрунтуватись на гармонійному поєднанні участі держави та громадян (їх роботодавців) у формуванні фінансових ресурсів цієї системи і виконанні її основних функцій.

Специфіка пенсійної системи така, що результати її реформування будуть відчуватись суспільством поступово, протягом десятків років, але процес безпосередньої трансформації (перебудови) пенсійної системи має бути реалізовано рішуче, у найкоротші терміни, мінімізуючи тим самим пов’язані з ним негативні процеси.

Головною сферою відповідальності громадян та їх роботодавців є здійснення пенсійних внесків для формування достатнього обсягу пенсійних прав – реальних та/або умовних пенсійних накопичень (сприяння з боку держави тут можливе лише в окремих випадках).

Головною сферою відповідальності держави повинно стати виконання функції захисту непрацездатних громадян від злиденності та бідності, що є цілком природнім та економічно виправданим кроком.

Для досягнення якісних позитивних зрушень у пенсійні й системі, основні акценти пенсійної реформи необхідно спрямувати на вирішення таких ключових проблем її функціонування.

Для відновлення соціальної справедливості у пенсійній системі необхідно:

запровадження загальних для усіх громадян правил та принципів призначення пенсій, у т. ч. для народних депутатів, державних службовців, суддів, прокурорів тощо, збереження підвищеного рівня матеріального забезпечення відповідних категорій осіб можливе лише за межами пенсійної системи та за рахунок держави, а не Пенсійного фонду;
встановлення прямої залежності розмірів пенсій від обсягу набутих пенсійних прав. При цьому така залежність повинна бути реальною, а не умовною, як це є зараз у солідарній пенсійній системі, та має забезпечуватись реальними коштами (пенсійними накопиченнями). Це дозволить відновити справедливу диференціацію розмірів пенсій, ліквідувати існуючі диспропорції у розмірах пенсій залежно від року виходу громадян на пенсію;
забезпечення прозорості, цілісності та зрозумілості пенсійної системи для громадян і роботодавців;
спрощення механізмів визначення розмірів пенсій;
стандартизація та автоматизація технологічних процесів у пенсійній системі, підвищення якості та оперативності обслуговування громадян;
запровадження єдиної системи обліку набутих громадянами пенсійних прав у всіх складових пенсійної системи;
впровадження стандартів оприлюднення показників, що характеризують поточний стан функціонування пенсійної системи, а також прогнозів її розвитку;
встановлення реального громадського нагляду та контролю за функціонуванням пенсійної системи. Це запобігатиме зловживанням у цій сфері та дозволить запровадити ефективні механізми захисту прав учасників пенсійної системи.

Для відновлення та зміцнення фінансової стійкості пенсійної системи необхідне:

формування таких механізмів взаємного зв’язку пенсійної системи та економіки країни, які дозволи б фінансово зміцнювати пенсійну систему і використовувати її ресурси для інвестування економіки;
забезпечення встановлення адекватності, обґрунтованості та прийнятності рівня фіскального навантаження, що спричиняє пенсійна система на фонд оплати праці;
побудова такої „архітектури” пенсійної системи, яка б ефективно захищала її від негативного впливу політичних та демографічних факторів (забезпечення достатності коштів для фінансування поточних пенсійних виплат є обов’язковою, але не достатньою умовою фінансової збалансованості пенсійної системи, вона повинна зберігати фінансову стійкість у коротко, середньо, та довгостроковій перспективі);
переорієнтація пенсійної системи на формування індивідуальних пенсійних накопичень громадян при одночасному збереженні необхідної фінансової відповідальності держави у цій системі;
формування ефективної, надійної системи обов’язкових і добровільних пенсійних накопичень;
створення рівних конкурентних умов участі у системі для банків, компаній страхування життя і недержавних пенсійних фондів, що здешевлюватиме їх послуги, розширюватиме вибір пенсійних програм та краще задовольнятиме потреби громадян;
запобігання концентрації в одних руках коштів обов’язкової накопичувальної пенсійної системи та їх використанню у кланових інтересах;
активізація фінансового сектору економіки та підвищення його ефективності, що сприятиме розширенню ресурсної бази виробничого сектору;
побудова надійного механізму захисту пенсійних накопичень громадян, створення безпечних умов їх інвестування та ефективного відтворення.

Виходячи з проблемних питань, що потребують вирішення, Блок Юлії Тимошенко реалізовуватиме такі концептуальні підходи до побудови ефективної пенсійної системи:

утримання непрацездатних громадян у реформованій пенсійній системі здійснюватиметься із двох основних джерел:
за рахунок Державного бюджету буде запроваджено виплату базової пенсії – однакового для усіх непрацездатних осіб соціального стандарту, що забезпечуватиме задоволення їх мінімальних (базових) потреб;
за рахунок пенсійних внесків громадян та їх роботодавців формуватимуться обов’язкові пенсійні накопичення (пенсійні права у солідарній системі будуть трансформовані в умовні накопичення), за рахунок яких будуть виплачуватись довічні пенсії, пропорційні трудовому внеску громадянина, та які забезпечуватимуть диференціацію розмірів пенсійних виплат. Пенсії за рахунок пенсійних внесків виплачуватимуться понад розмір базової пенсії. Це дозволить вже зараз відновити реальну диференціацію розмірів пенсій громадян.
здійснення поступового переходу від солідарної до накопичувальної пенсійної системи;
запровадження єдиних умов та правил пенсійного забезпечення для усіх категорій працівників – обсяг набутих у солідарній системі пенсійних прав поступово зменшуватиметься у міру зростання розміру базової пенсії та відрахувань до обов'язкової накопичувальної системи (формування пенсійних накопичень);
збереження, у межах перехідного періоду, солідарної пенсійної системи для забезпечення пенсіями осіб, які вже є пенсіонерами, які не матимуть можливості (часу) сформувати обов'язкові пенсійні накопичення або сформують такі накопичення частково.

При цьому сума базової пенсії і пенсії із трансформованої солідарної системи (згодом із накопичувальної) не може бути меншою від розмірів існуючих зараз пенсійних виплат та від розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

відновлення та зміцнення фінансової стійкості пенсійної системи при одночасному зменшенні загальної ставки пенсійних внесків:
покладення на держбюджет видатків з фінансування базової пенсії;
запровадження єдиного соціального внеску;
впровадження паритетної сплати пенсійних внесків працівниками та роботодавцями;
ліквідації необґрунтованих механізмів перерозподілу пенсійних коштів;
розширення бази справляння пенсійних внесків через усунення пільг для отримувачів так званих. елітних пенсій;
зі сплати пенсійних внесків та легалізацію заробітної плати, обумовленої підвищенням матеріальної зацікавленості громадян і роботодавців у пенсійній системі (індивідуалізації пенсійних накопичень).
стандартизація технологічних процесів у пенсійній системі;
запровадження єдиних пенсійних рахунків громадян;
на основі уніфікації пенсійного законодавства, єдиних принципів та механізмів функціонування пенсійної системи будуть стандартизовані технологічні процеси у пенсійній системі, а також буде запроваджено електронну систему єдиних пенсійних рахунків громадян (ЄПР), на яких буде фіксуватись набутий кожною особою обсяг пенсійних прав у кожній складовій системи:
поточний розмір базової пенсії;
обсяг умовних накопичень у солідарній пенсійній системі;
обсяг накопичень в обов’язковій накопичувальній системі, у тому числі у професійній пенсійній системі, у системі обов’язкового страхування випадків інвалідності та втрати годувальника;
у добровільній накопичувальній пенсійній системі.

Стандартизація технологічних процесів у пенсійній системі дозволить максимально уникнути негативного суб’єктивного втручання у ці процеси (особливо щодо розрахунку розмірів пенсій) та чітко визначити відповідальних за реалізацію тих чи інших функцій у системі.

Уніфікація пенсійного законодавства

Для створення універсальної та зрозумілої законодавчої бази подальшого реформування національної пенсійної системи Блоком буде розроблено проект Пенсійного кодексу України – уніфікованого системного законодавчого акту, що комплексно регулюватиме всі аспекти функціонування пенсійної системи та пов’язані з цим відносини, встановить загальні базові принципи функціонування пенсійної системи, оптимізує її структуру, а також впровадить збалансовані механізми державного нагляду та громадського контролю у системі пенсійного забезпечення.

Принциповою відзнакою проекту Пенсійного кодексу від інших подібних законопроектів має стати його створення за формулою „Напишемо Пенсійний кодекс разом”, яка буде реалізована через широке громадське обговорення проекту і постійний зворотній зв’язок з тими, кому належить жити за майбутнім Пенсійним кодексом.

З метою забезпечення розробки, фінансово-економічного обґрунтування, широкого громадського обговорення та супроводження під час розгляду у Парламенті проекту Пенсійного кодексу України депутатською фракцією «Блок Юлії Тимошенко» у Верховній Раді буде утворено Громадську раду з питань створення проекту Пенсійного кодексу України, у якості колегіального дорадчо-консультативного органу.

Залучення до роботи у складі Громадської ради представників політичних партій, громадських організацій, науковців, фахівців відповідного профілю розглядається Блоком як спосіб концентрації інтелекту нації над розв’язанням нагальних проблем пенсійного забезпечення громадян, формування в Україні системної, довгострокової та ефективної пенсійної політики.

Спираючись на політику діалогу з громадськістю та народну підтримку, Блок буде співпрацювати в пенсійній сфері з усіма політичними демократичними силами, чия позиція та діяльність сприятиме реалізації цієї Програми.

Ефективність реформування пенсійної системи залежить від процесів, що відбуваються в економіці та інших сферах людської діяльності.

Принципову важливість для пенсійної системи мають процеси, що відбуваються у сферах, які перебувають у тісному зв’язку з пенсійною системою, зокрема:

зайнятості населення;
системі оплати праці;
у податковій політиці;
у міграційній політиці;
на інвестиційному ринку (ринок капіталів), у т.ч. в політиці внутрішніх державних запозичень та приватизаційній політиці.

Тому етапність та масштабність кроків з реформування пенсійної системи будуть пов’язані з етапністю та масштабністю паралельних змін у згаданих вище секторах народного господарства та напрямках державної політики.

Зміни у пенсійній системі неминуче потребуватимуть змін у всій системі соціального страхування. Особливо це торкнеться питання введення єдиного внеску на соціальне страхування, а також питань оптимізації системи управління соціальним страхуванням і здійснення у ній громадського нагляду та контролю.

Безпечне і чисте довкілля

Однією з проблем сьогодення, яка суттєво впливає на тривалість життя населення, його здоров’я, є екологічна ситуація в країні та стан довкілля. Уряд зазвичай не інформує відкрито населення про загрозливий стан довкілля та екології, а також про екологічні аварії та потенційні техногенні небезпеки, які несуть своєю діяльністю більшість вітчизняних хімічних та інших підприємств країни.

Сьогодні не виконуються урядові програми з забезпечення чистого довкілля (води, повітря тощо). Практично відсутній порядок швидкого реагування та ліквідації техногенних катастроф та біохімічних аварій, про що свідчать останні події у Львівській області. Кошти, які виділяються з державного бюджету на покращення екології та довкілля є мізерними порівняно із загрозою кризової ситуації, яка існує в екологічній сфері.

БЮТ намагатиметься об’єднати зусилля усіх: промислових підприємств, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, місцевих органів влади та громадськість у подоланні екологічних криз, покращенні екологічного становища та довкілля, та упередження можливих техногенних, хімічних катастроф.

Безпечне навколишнє середовище включає такі цілі, як збереження здоров'я нації, усунення екологічних загроз для життя, збереження природних ресурсів, що відновлюються, забезпечення екологічного балансу для економічного розвитку сільського господарства й пов'язаних із природокористуванням областей.

Основними суб’єктами бюджетного планування, законодавчої діяльності та виконавцями даної сфери є:

Міністерство охорони здоров'я України;
Міністерство регіонального розвитку та будівництва України;
Міністерство охорони навколишнього природного середовища України;
Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
Міністерство вугільної промисловості України;
Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду;
Державний комітет України по водному господарству;
Державне агентство земельних ресурсів;
Державний комітет лісового господарства;
Державний комітет ядерного регулювання України.

Першочергові заходи.

Україні необхідно терміново вдосконалити національну екологічну політику. Її ефективне впровадження забезпечить конституційні права громадян на безпечне навколишнє середовище. Для цього БЮТ зобов’язуються:

запровадити контроль за дотриманням екологічних нормативів та посилити відповідальність за їх порушення;
гармонізувати вітчизняні технічні та екологічні стандарти з міжнародними аналогами, запровадити екологічне маркування вітчизняних товарів;
розробити та реалізувати державну програму очищення території України від небезпечних відходів;
створити регіональну систему екологічного страхування та аудиту з метою акумулювання коштів на екологічну санацію територій;
підвищити рівень захисту населення від природних і техногенних аварій і катастроф;
створити дієвий механізм відшкодування збитків населенню, заподіяних через порушення екологічних норм суб’єктами підприємницької діяльності;
поступово реструктуризувати економіку з метою скорочення частки енергоємних низько технологічних виробництв;
розробити й затвердити державну програму «Якісна питна вода», що передбачатиме, зокрема, встановлення обґрунтованих стандартів якості питної води та забезпечення водою належної якості всього населення України;
залучити громадськість до перевірки ефективності заходів щодо розвитку системи екологічної безпеки в Україні;
модернізувати систему радіаційної безпеки в зоні відчуження та завершити будівництво об’єкту «Укриття» на Чорнобильській АЕС;
активізувати політику збереження й захисту природної спадщини, а також забезпечити процес відродження природних ландшафтів;
регламентувати права та обов’язки центральних і місцевих органів влади щодо природоохоронної діяльності та розмежувати функції контролюючих органів;
стимулювати перехід на екологічно чисте та біологічно відновлюване паливо;
активізувати міжнародні співпрацю з покращення екологічного стану, а також спільних розробок попередження техногенних катастроф та плану дій з ліквідації природних та техногенних катастроф, які вже трапилися.

Приблизний склад початкових цільових показників, що відображують рівень досягнення міністерствами та відомствами названих цілей:

динаміка екологічності виробництва (відношення обсягу екологічних втрат до обсягу продукції, яку виробляють);
вплив екологічних забруднень на здоров'я громадян (% захворювань за екологічними факторами);
рівень викидів СО2 в атмосферу (промислові викиди);
рівень шкідливих викидів у ґрунтові води;
вторинна переробка паперу й картону (частина в загальному споживанні);
вторинне очищення води після вживання (частина населення, що нею користується);
частка нормативно очищеної стічної води у загальному обсязі стічної води, що потребує очищення;
частина водогосподарчих ділянок, клас якості яких за індексом забруднення води підвищився;
частина площі країни, що зайнята заповідниками й національними парками;
обсяг послуг населенню, здійснених національними парками й державними заповідниками;
ступінь впливу екологічного законодавства на бізнес;
частина площі країни, що знищується, серед площ, де необхідне застосування методів боротьби зі шкідниками;
обсяг сільськогосподарських угідь, для яких вжито запобіжні заходи щодо їх виключення з обороту;
кількість видів рідкісних і зникаючих видів флори й фауни до загальної кількості видів, як індекс відтворення екосистеми;
ступінь усунутих порушень у сфері природокористування;
ступінь нормативно-правового регулювання зниження ризику загроз техногенного характеру.

Фізкультура і спорт, здоровий спосіб життя

Однією з причин низької тривалості життя в Україні, великої смертності, частих захворювань громадян – є відсутність здорового способу життя самого ж населення. Крім того, практично відсутня пропаганда з боку держави фізкультури, спорту та здорового способу життя. Відсутня грошова підтримка утримання та функціонування безкоштовних спортивних гуртків для підлітків. У медичних закладах відсутні можливості проводити популяризацію спорту та здорового способу життя. Низький рівень життя, злидні є основною причиною алкоголізму, тютюнопаління. Низький показник попереджувальних заходів з боку правоохоронних органів у сфері наркоманії.

З боку підприємництва відсутня будь-яка ініціатива та зацікавлення у підтримці соціальних проектів з впровадження в країні (регіоні, місті, селі) здорового способу життя. У всіх регіонах України, частково у Києві, відсутня належна спортивна інфраструктура міста (спортивні майданчики, стадіони тощо). Міській владі вигідніше надати стадіон під торгівлю, аніж проводити кампанію щодо популяризації стадіону і залучення туди жителів міста на спортивні змагання тощо.

Розуміючи усю відповідальність перед населенням та серйозність справи, БЮТ зробить Україну спортивною нацією.

Розвиток фізкультури і спорту включає такі цілі, як розвиток інфраструктури для спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої діяльності, забезпечення доступності для населення занять масовим спортом, підвищення ефективності підбору й підготовки національних збірних команд.

Основними суб’єктами бюджетного планування, законодавчої діяльності та виконавцями даної сфери є:

Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту;
Національний олімпійський комітет;
Міністерство охорони здоров'я України;
Міністерство фінансів;
Державний комітет з підготовки до проведення футбольного чемпіонату Євро – 2012.

Першочергові заходи:

Забезпечення доступності для широких верств населення занять масовим спортом шляхом розвитку інфраструктури фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем навчання, роботи, проживання та відпочинку громадян;

розвиток мережі спортивних шкіл і спортивних клубів;
розробка типових проектів будівництва спортивних комплексів, фітнес-центрів, плавальних басейнів, льодових та інших спортивних майданчиків із застосуванням сучасних технологій, організація виробництва модульних спортивних споруд для занять масовим спортом;
удосконалення системи дитячо-юнацького та резервного спорту, забезпечення належного рівня її ресурсного забезпечення;
підвищення ефективності відбору та централізованої підготовки спортсменів національних збірних команд України відповідно до міжнародних стандартів, формування мережі національних, регіональних та інших центрів олімпійської підготовки, сприяння олімпійському руху;
створення належних умов для фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів, розвитку параолімпійського руху;
всебічна допомога всеукраїнським громадським організаціям фізкультурно-спортивної спрямованості;
збільшення обсягу видатків з бюджетів усіх рівнів та позабюджетного фінансування сфери фізичної культури і спорту, в тому числі через законодавче забезпечення залучення частини прибутків вітчизняних виробників алкогольної та тютюнової продукції, ігорного бізнесу та спортивної лотереї;
максимальне використання проведення в Україні чемпіонату Європи з футболу 2012 року для покращення спортивної інфраструктури України, популяризації фізкультури та спорту, здорового способу життя тощо.

Приблизний склад початкових цільових показників, що відображують рівень досягнення цілей у галузі фізкультури та спорту:

частка населення, що систематично займається фізичною культурою та спортом;
частка інвалідів, що систематично займаються фізичною культурою та спортом;
кількість пунктів прокату спортивного інвентарю на 10 тис. населення.
питома вага дітей і молоді у віці 5-30 років, що регулярно займаються у спортивних секціях, клубах та інших об'єднаннях спортивної спрямованості;
частка осіб з активним видом дозвілля;
забезпеченість населення спортивними спорудами (стадіонами, басейнами, спортивними залами, площинними спортивними спорудженнями) (на 100 тис. населення);
частка населення, що відвідала публічні спортивні змагання (заходи) (у рік);
матеріально-технічне забезпечення збірних команд України;
загальнокомандне місце збірних команд України за підсумками виступу на чемпіонатах світу та Європи у літніх олімпійських видах спорту;
загальнокомандне місце збірних команд України за підсумками виступу на чемпіонатах світу та Європи у зимових олімпійських видах спорту;
частка видів спорту від загальної кількості видів спорту, що входять до програми Параолімпійських ігор, у яких бере участь збірна команда України.

Кількість соціальних рекламних роликів на ТБ та радіо з пропаганди спорту, фізкультури та здорового способу життя.

назад до сторінки "Програма"