У Львові цього тижня відбувся гала-концерт учасників Всеукраїнського дитячо-юнацького фестивалю мистецтв «Сурми Звитяги». Цей молодіжний захід вже шістнадцятий рік поспіль збирає обдарованих дітей з усієї України, даючи їм змогу продемонструвати свої таланти у танці, співі та декламуванні віршів. Мета фестивалю – сприяння формуванню у молоді національних та патріотичних почуттів. Цьогорічні «Сурми Звитяги» відбулися завдяки спільним зусиллям і організаторів, і спонсорів.

Цього року до організації заходу долучився громадський діяч, керівник Львівської обласної партійної організації ВО «Батьківщина» Михайло Цимбалюк.

Про роль культури у патріотичному вихованні молоді говоримо з паном Цимбалюком.

– Багато аналітиків вважають, що теперішня ситуація зумовлена тим, що влада завжди недостатньо уваги приділяла культурі та розвитку освіти. На жаль, культуру зводять на маргінес. На Вашу думку, що повинно бути пріоритетним для нинішньої влади?
– Погоджуюся з тим, що національна культура та освіта є передумовою до формування сильної незалежної єдиної національної держави. Без культури та освіти держава не можлива. Свого часу Вінстона Черчиля попросили скоротити витрати на культуру на користь армії, а він відповів – тоді для чого ж ми воюємо?… Якщо сьогодні ми не будемо підтримувати такі фестивалі як «Сурми Звитяги» та багато інших заходів, які сприяють формування у молоді національної свідомості, то вже завтра ми будемо мати новий Донбас та Крим… Основний акцент діяльності органів державної влади, а також громадських об’єднань повинен бути спрямований саме на покращення системи національної освіти та розвиток української культури. Це створить необхідний плацдарм для консолідації нації.

– Консолідація передбачає єдині цінності, які готове обстоювати все суспільство. На Вашу думку, який рівень національної свідомості зараз в українців?
– Національна свідомість – це комплекс багатьох чинників – суб’єктивних та об’єктивних. Кожен проектує її на себе і вже потім самоідентифікується у своїй національній належності, у своїх цінностях, у своєму баченні пріоритетів розвитку країни. Рівень національної свідомості впродовж останніх років зріс у рази. Адже нинішнє покоління на собі відчуло, як це – обстоювати незалежність, за яку так активно боролися наші діди-прадіди. В час, коли за цілісність України продовжують гинути люди – рідна земля стає безцінною і національна гордість не дозволяє опустити руки, змушує ще натхненніше працювати задля розвитку та процвітання рідної держави.
Втім, сподіваюся, що той рівень самоусвідомлення українців, якого досягнуто зараз ціною великих жертв, ціною крові, ціною боротьби вдасться втримати і підвищити у майбутньому шляхом суспільних змін, всебічних реформ, а також завдяки вихованню майбутнього покоління українців, які матимуть тільки одну ідентичність – українську!

– Як викристалізувати цю ідентичність?
– Для прикладу, приналежність до України, любов до рідної землі мені вселили мої батьки, адже виростав на Івано-Франківщині у родині, де цінували сімейні традиції та популяризували все українське. Саме в сім’ї повинне засіватися зерно любові до національної культури, яке згодом мають плекати вчителі у школах і перетворювати у цілісний плід викладачі у вищих навчальних закладах.
Формування української ідентичності може відбутися тільки після того, коли вона перетвориться у повсякденний критерій, тобто коли людей на посади в органи державної влади відбиратимуть згідно з їхніми професійними якостями та моральними цінностями, коли молода людина зможе перемагати стару бюрократичну систему на шляху до творення власної справи.
Як на мене, українська ідентичність означає повністю оновлений погляд на світ, який відкидає так звані радянські принципи – домовленості, підкупи, упередженості…

– Ви вважаєте, що ми найближчим часом зможемо зробити так, щоб в суспільстві переважав оновлений образ українця?
– Так, передумови для цього є. В українців достатньо для цього бажання. Основне, щоб ми разом досягали поставлених цілей, не відволікалися на нав’язані нам ідеали та принципи, а дотримувалися багатовікових основ нашого українського буття.
Руслан КРАВЕЦЬ. газета “Високий Замок”, 1 грудня 2016 р.