Писати про класиків – справа невдячна. Вони тяжіють над тобою своїм авторитетом і схиляють до нудних та банальних промов в стилі «бу-бу-бу». Втім, це не їхня провина, а наші «традиції».
У Радянському союзі нас переконували, що всі письменники проти багатих – за бідняків та світову революцію. У добу незалежної України дітей вчать, що всі письменники за незалежність, волю та свободу.
Це очевидно. Але у такому спрощеному препаруванні творчості митця, з уваги випадає вся багатогранність його життя. Щоденні переживання та сумніви, біль і втрати, боротьба – то з самим собою, то з цілим світом.
І для Івана Франка – це визначальні складові. Людина енциклопедичних знань, автор більш як ста томів творів різними мовами. Він прожив дуже непросте і сповнене великого драматизму життя. На смертнім одрі Іван Франко ніяк не міг остаточно визначитися, чи сповідатися йому чи ні… Він був сильний навіть у власних сумнівах…
І все ж для мене найважливіше ось що: Франко – сучасний! Незважаючи на всю зовнішню архаїку його творів, попри те, що минуло вже понад півтора століття від дня народження – його вірші актуальні і сьогодні. Франко – простий і складний, модерновий і класичний, незрозумілий і «ясний»…
«Я син народу, що вгору йде!».
Так, ми йдемо… Щиро сподіваємося, що вгору. Бо важко і складно. Але йдемо. Попри всі труднощі і негаразди. В тому числі і завдяки досвіду, що втілений великим українським поетом.
«Як би до нього хто не ставився, але зачувши ім’я Франка, кожен знімає шапку. До цього схиляє велич і масштаб його постаті», – писав Євген Маланюк.
Знімаємо й ми, Іване Яковичу. З повагою і вдячністю…
