Цими днями відзначаємо день пам’яті жертв політичних репресій і 75-річчя депортації кримських татар… Знакові події для України.
На міжнародних зустрічах мені іноді дорікають, що українці надто часто «святкують» всякі сумні роковини… Я ж у відповідь можу хіба навести слова лауреата Нобелівської премії, перуанського письменника Маріо Варгаса Льйоси, який дивувався з того, що українцям взагалі вдалося вижити і зберегтися в цих жорнах історії.
Льйоса, у рецензії на роботу Енн Епплбом «Червоний голод. Війна Сталіна проти України», пише про те, «до яких крайнощів може довести ідеологічний фанатизм, сліпота й ідіотизм, які його супроводжують». І в такому тотальному ідіотизмі ми прожили по суті кілька століть. Вижили і вистояли…
У давній Греції існувало покарання, суворіше за смертну кару: вигнання. Позбавити людину коренів і рідної землі вважалося гірше за страту. В СРСР на це були засуджені цілі народи. Зокрема і кримські татари.
Репресії стосовно цього гордого і нескореного народу продовжуються й сьогодні, в окупованому Криму. Я захоплююся їхнім характером, мужністю і незламністю…
І в цьому захопленні, замішаному на співчутті, співпереживанні та чутті спільної долі, я говорю з усією впевненістю: ми обов’язково повернемо Крим і відновимо мир в Україні. Інакше бути не може! Ми будемо разом мирно і дружно жити у нашій красивій країні. Крим – це Україна!
Хочу порадити вам також переглянути сьогодні дуже сильний фільм про депортацію кримських татар. «Хайтарма» Ахтема Сеітаблаєва.
Будьмо єдині! Тримаймося разом!
