Я народилася і виросла на Дніпропетровщині, в російськомовному середовищі… Все дитинство, в школі, в інституті я говорила винятково російською.

В уже достатньо зрілому віці я почала вчити українську. Почала читати, вчилася думати українською. Пригадую навіть перший сон українською мовою…

І знаєте, що я хочу Вам сказати: вона дуже крута, – наша українська мова. Мова, що вижила, не дивлячись на всі знущання і тортури.

Не дивлячись на розстріляних поетів і письменників, вчених і заборонені книжки (чи багато в світі мов, заборонених до вжитку впродовж довгих років?). Завдяки мові вижили й ми, вижила Україна. Бо немає нації без рідної мови і культури.

Наша мова – мова нашого життя, мова наших чуттів і переживань, мова кохання, сподівань і надій. Вона – НАША, рідна, найближча, найсердечніша, наймиліша… Я й зараз говорю українською не ідеально. Але я вчуся, пробую, дізнаюся нові слова, фразеологізми, вислови.

Я дуже люблю дивитися, як мова розвивається, поповнюється регіональними діалектами, кристалізується. Я з величезною радістю бачу, як сьогодні молодь говорить і спілкується рідною мовою, як нею розповідаються анекдоти, співаються пісні, виходять нові книги…

Нації вмирають не від інфаркту, спочатку у них відбирає мову, – сказала Ліна Костенко…

Бережіть мову, вчіть її, поважайте, любіть… Це не заклик і не гасло. Це – той людський стандарт, який береже нас в історії, дозволяє почувати себе людьми на цій Землі і у цьому світі…

Зі святом! Гарного дня всім!