Нині, 26 квітня, минає 34 роки від того дня, коли в Україні відбулася страшна трагедія – техногенно-екологічна катастрофа, спричинена вибухом реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції.

Саме це нещастя нанесло непоправної шкоди довкіллю та здоров’ю людей. Якби не подвиг простих людей, які ризикуючи власним життям і здоров’ям, врятували нас від подальшого поширення радіації, то важко навіть спрогнозувати повні масштаби трагедії не лише для України, а й всього світу.

Щоправда в сучасному житті українці й надалі перетинаються з небезпеками, які несе в собі мирний і водночас небезпечний атом. Зараз в нашій країні нараховується понад 2 мільйони українських громадян, які постраждали від катастрофи, півмільйона з них – це діти.

Понад 4 мільйони людей зазнали опромінення, багато з них і зараз страждають від невиліковних хвороб, завданих непомірними дозами радіації. Ризики для усього світу, які несе в собі зона відчуження навколо Чорнобильської АЕС, важко переоцінити і сьогодні, бо на території нашої країни ми маємо небезпечний й донині об’єкт з величезною кількістю радіоактивних матеріалів, зокрема ядерних, що містяться у саркофазі над четвертим енергоблоком.

Без сумніву, що з плином часу «чорнобильська» проблематика трансформувалася із технічної на соціальну. У нас є велика категорія людей – це чорнобильці І, ІІ категорії. Цьогоріч Уряд спрямував 155 мільйонів гривень державних коштів за бюджетною програмою у регіони для компенсації за продукти харчування чорнобильцям обидвох категорій. Але це мізер, порівняно з тим, що реально потрібно зробити…

Незважаючи на рішення Конституційного суду, влада відмовляється повернути пільги громадянам, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, а після початку другого етапу медреформи вона ще й позбавила багатьох з них можливості лікуватися. Сьогодні чиновники роблять все для того, щоб виправдати свою бездіяльність, посилаючись на проєкти державних бюджетів, мовляв, коштів на цю категорію громадян немає.

На жаль, в бюджеті 2020 року обсяг коштів, що виділяються на програми соціального захисту чорнобильців, скорочується навіть в номінальному обчисленні. Бюджетні програми щодо забезпечення житлом і лікування онкології так і не були поновлені, а до 2014 року обсяг їх фінансування становив загально 80 мільйонів гривень.

Програма «Соціальний захист громадян, які постраждали в результаті катастрофи на ЧАЕС» лише за перші два місяці цього року недофінансована на 38 мільйонів гривень або на 17%, а нова бюджетна програма на понад 100 мільйонів, призначена для доплат за роботу в зоні відчуження та для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за січень-лютий 2020 взагалі не профінансована. Залишається проблемою і забезпечення чорнобильців пільговими ліками, а безкоштовних медикаментів просто не вистачає.

Прикро, що 34 роки ліквідатори аварії, чорнобильці так і не зуміли на належному рівні відчути підтримку з боку української влади, прямо говорячи, що вони для влади стали просто «списаним матеріалом». Й завдання парламенту й Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів невідкладний розгляд законопроектів, які стосуються соціальних питань чорнобильців, мають забезпечити виконання рішення Конституційного суду України та норми, прописані у Законах України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про соціальний захист учасників війни, членів сімей загиблих та осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною».