Верховна Рада цього тижня на позачерговій сесії ратифікувала три кредитні угоди на загальну суму €1,7 млрд. Річну  кредитну угоду підписали ще 23 липня цього року голова Нацбанку та міністр фінансів із керівником Європейської комісії.

Це вже п’ята подібна програма, а попередні чотири були реалізовані у 2014–2019 роках. Ціна таких запозичень надто дорога для пересічного українця, бо крім того, що гроші наша держава має віддавати з відсотками, Україна через це в минулому була вимушена запровадити сумнівний ринок землі, підвищити ціну на газ для населення та зробити ще декілька досить непопулярних кроків.

Але питання про те, що очікує нашу країну в майбутньому і на що піде влада задля отримання кредитів, залишаються відкритими і навіть дискусійними, зрозуміло одне – у столичних кабінетах виконуватимуть чи не всі примхи європейських партнерів. Оскільки перший транш є безумовним, а відтак гроші виділять одразу після ратифікації та набрання чинності договору. Для отримання другого траншу Україні необхідно виконати певні умови (куди ж без них).

Так, кредит від Європейського союзу є доповненням до програми Міжнародного валютного фонду й в умовах кредиту сказано, що виділення грошей залежатиме від “задовільного виконання” цієї програми. Наразі у співпраці з Фондом виникла пауза – і не дивно, адже попереду місцеві вибори, і поспішні вчинки шкодитимуть і так низькому рейтингу нинішньої влади.

У той час, як представники монобільшості тішаться тим, що за кредитні гроші вдасться реалізувати масштабні проєкти з ремонту доріг, фахівці вже рахують, наскільки ефективним буде такий транш для економіки України загалом. І позитивів практично не знаходять, а пунктів до виконання для української влади і загалом суспільства – предостатньо.

Серед вимог європейських кредиторів перед Україною – передача всіх централізованих закупівель лікарських засобів, медичних виробів та індивідуальних засобів захисту державному підприємству “Медичні закупівлі України”.

Українська влада обов’язково має створити наглядову раду при  цій державній структурі – про захмарні зарплати її членів мови наразі не йде, але вже зараз “тонко” підмітили, що вона має бути конкурентоспроможною.

Також європейці вимагають проведення конкурсу на посади голів Державної податкової служби та Державної митної служби України після карантину, вдосконалення системи моніторингу ПДВ, заснованої на управління ризиками.

Не залишають поза увагою “партнери” з Європи і перезапуск (читати потрібно “контроль”) Вищої кваліфікаційної комісії суддів шляхом прозорого конкурсного відбору із залученням міжнародних експертів; призначення на посади вищого рівня, у тому числі в антикорупційних органах, шляхом конкурсів.

Згідно з вимогами, Україна має продовжити зусилля для відновлення активів у державних банках, зокрема шляхом судів та кримінального переслідування. Очікується і реформа податкової міліції, зокрема створення замість неї фінансової поліції з чітким розмежуванням її повноважень із СБУ та поліцією.

“Створення наглядових рад у найбільших державних підприємствах та ринкова зарплата для вищого керівництва цих підприємств” – ще одна вимога кредиторів. Якщо наглядова рада є законним органом, то вона повинна відповідати за ефективність менеджменту. І тоді, якщо менеджмент і керівник підприємства вивели його у прибуткові, то преміальні мають бути.

У нашій країні ми вже маємо сумний досвід, коли відбувається все з точністю до навпаки. У формуванні захмарних зарплат членів наглядових рад “Укрзалізниці”, “Нафтогазу” тощо просто відсутня чітка логіка.

Запуск ринку газу для населення та ринкові мережеві тарифи стануть чи не найболючішими для кожного українця, оскільки підвищення цін на блакитне паливо неминуче, мовляв, нам і надалі говоритимуть, що все це відбувається, бо так є у європейських країнах.

Мабуть, навмисне забуваючи, що рівень життя в Україні та країнах ЄС значно різниться. Замість підсумку всього вище написаного просто нагадаю, що загальний зовнішній борг України становить понад  $40 млрд. І ці кошти впродовж найближчих 10 років нам доведеться повертати.

Джерело: Гордон