Лідер львівської обласної “Батьківщини” Михайло Цимбалюк вважає, що успішний розвиток України залежить не тільки від патріотизму, демократії, а й від професіоналізму, толерантності
Аналітиків подивували останні соціологічні дані, згідно з якими ВО “Батьківщина”, яке два роки тому через появу нових політичних проектів відійшло у тінь, знову вийшла на лідерські позиції. У партії Юлії Тимошенко високий рейтинг пояснюють наближеною до життя програмою дій, тісним зв’язком з виборцями, боротьбою за їхні інтереси — при цьому відкидають закиди опонентів щодо популізму. Наскільки слова керманичів “Батьківщини” збігаються/різняться з її справами, можна судити з інтерв’ю керівника одного з найбільших її регіональних осередків — головою Львівської обласної парторганізації Михайлом Цимбалюком.
– Десять місяців тому ваша поява біля партійного керма викликала сенсацію. Ще б пак: колишній голова обласної держадміністрації, керівник обласних управлінь МВС, генерал міліції пішов у політику. Ніхто не бачив вас у такій несподіваній ролі…
– Справді, до грудня 2015-го мене не асоціювали з жодною політичною силою, хоча під час колишньої роботи в ОДА треба було бути партійним — і у 2004-му, і у 2010-му, і у 2011-му роках. У безпартійності була моя перевага. На відміну від багатьох колег, мені вдавалося відкрито висловлювати свої думки, які не завжди збігалися з позицією влади тих часів.
Партійна робота – новий виклик для мене. На відміну від державної, яка передбачає суворе підпорядкування, у ній панують демократичні порядки Лідер слухає всіх, іде активна дискусія, але рішення приймає не один керівник, а політрада партії…
На перших порах я зіткнувся з певним нерозумінням тих, хто багато років перебував у партії. Та й політики, блогери, запитували: навіщо це тобі? Я казав їм про моє внутрішнє рішення. Партія тоді була у складному становищі. Коли спілкувався з нашим лідером, у силу політичної кон’юнктури, черги охочих контактувати з нею не було. Якась частини близьких їй людей відійшла від “Батьківщини”, інші вичікували збоку, чи буде у Тимошенко політичне майбутнє. Львівська “Батьківщина” мала потужні підвалини, один з найбільших рівнів довіри, тому працювати тут для мене було відповідально.
Прийшов у “Батьківщину”, коли її показники в Україні були низькими. Найперше радив своїм колегам, керівникам місцевих осередків відверто спілкуватися з людьми з будь-яких питань. Тоді вони повірять тобі… Зараз у більшості районів і міст маємо сильні осередки, які піднімають великі пласти місцевих питань. Ми наголошуємо своїм активістам: треба не тільки акцентувати увагу на проблемах, а й давати рецепти їх вирішення, бо сухе критиканство люди не сприймають. Покажіть їм, як треба робити!
– Проілюструйте цю тезу на прикладі своїх однопартійців…
– Візьмімо злободенну львівську проблему — сміття. У 2011-му, як голова ОДА, облітав на гелікоптері всю область і бачив, на яке несанкціоноване звалище перетворилася її територія. Перед Євро-2012 була унікальна можливість акумулювати державні кошти, щоб вирішити цю проблему. На жаль, до моїх пропозицій тоді у Львові не прислухалися.
Нині часто спілкуюся з нашим активістом, відомим лікарем-стоматологом Юрієм Дмитришиним, ще минулої зими пан Юрій порушив тему незаконного складування гудронів на Грибовицькому сміттєзвалищі. Виїхали туди наші активісти, оцінили ситуацію. Побачили, що гудрони хтось несанкціоновано вивозить, зафіксували номери автомобілів, які це робили вночі – матеріали передали у поліцію. Волали до кого тільки можна було: давайте вирішувати проблему, буде біда! Нас звинуватили у популізмі.
Залучили до справи членів громадської ради з екології, довели, що ті гудрони, які весною почали розповзатися, забруднили колодязі жителів Грибовичів. А нам казали: “Не лякайте людей, бо у Грибовичах вирощують городину! Не піднімайте шуму!”. Нас цькували. Казали, що “Батьківщина” піариться. Якби своєчасно після наших звернень керівництво Львова і обласної держадміністрації звернуло увагу на цю проблему, біди через сміття не сталося б.
До слова, про ще одну справу нашого активіста Юрія Дмитришина. Він створив добровольчий медичний батальйон “Святого Серця”, який працював на території Донецької області. Дякуючи нашим соратникам, відремонтували медичні лабораторії на колесах, готуємося відправити їх на Луганщину. Шість екіпажів надаватимуть стоматологічні послуги не тільки військовим, а й місцевим жителям. Вахтовим методом посилатимемо туди лікарів…
– Зараз у державі багато говорять про децентралізацію…
– А нам дорікають нам, що «Батьківщина», мовляв, займається критиканством. Це не так. Для прикладу, об’єднаною територіальною громадою у Новому Калинові Самбірського району керує представник нашої партії, член обласного бюро «Батьківщини». Більшість керівництва у цій громаді – теж представники нашої партії (у Новому Калинові маємо потужну первинну організацію). Ці люди, набравши 70% голосів на виборах, взяли на себе відповідальність, успішно керують громадою. Районна влада підтримує їх…
Однак, є й негативні приклади у проведенні цієї реформи. Подекуди хочуть штучно об’єднати ту чи іншу громаду, ігнорують думку місцевого населення. У законі чітко написано, що об’єднання повинно відбуватися добровільно – хтось же хоче зробити це примусово. Є конфлікт у Стрийському районі, коли хочуть об’єднати сильніші села, а бідні — кидають напризволяще. Ділять район на три територіальні громади, при цьому декілька сіл випадає. Складається враження, що влада хоче бігом “провести реформу”, щоб прозвітувати нагору…
Разом з передачею повноважень на місця центральна влада хоче віддати непомірні навантаження. Зокрема, соціальну сферу – ПТУ. Бачимо наслідки цього: зруйновано профтехосвіту, яку набували діти з малозабезпечених родин. Центр хоче віддати на утримання територіальних громад ще й школи – щоб руками цих громад закривати їх. У тому ж Самбірському районі людям кажуть: вашого директора будемо звільняти, тому що є нова об’єднана територіальна громада, яка набиратиме «своїх». За яким критерієм – невідомо.
Є інша небезпека у такому укрупненні. З його допомогою влада хоче підготувати людей до великої приватизації землі. Немає сільради, пенсіонери вимирають, тож їхні паї, на які не встигли оформити відповідні документи, керівництво об’єднаних територіальних громад віддаватиме у тимчасову оренду невідомо кому. А візьмімо землі запасу, які сільські ради передбачали для розвитку фермерства, випасання худоби, для цвинтаря. Коли відбувається децентралізація, ніхто не буде займатися цими проблемами. Землями запасу розпоряджатиметься хто як хоче. Один земельний банк в Україні вже зруйнували, на його місці створять невідомо який, який даватиме кредити не малим-середнім господарствам, а великим агрохолдингам, закладаючи у заставу землю. З часом ці агрохолдинги штучно доведуть до банкрутства, внаслідок чого родючі українські чорноземи перейдуть до багатих “містерів”. У документах напишуть одне прізвище, а насправді власником землі буде іноземець. Влада може довести до того, що нинішні українці та їхні діти, як колись наші діди-прадіди, гнутимуть спину на пана. Агрохолдинги з підставними особами вестимуть не українську господарську політику, а чужу, визискувальну. Накажуть сіяти тільки ріпак і сою, які знищують наші ґрунти – те і змушені будемо сіяти…
Наші правителі тішаться 49 мільйонами тонн зібраного зерна. А чому маємо бути чиїмсь сировинним придатком? Чому експортуємо збіжжя, а не борошно, хлібопекарські вироби, продукти м’ясопереробної промисловості? Чому ввозимо «з-за бугра» ті ж макарони, що вироблені з нашого зерна? Чому створюємо робочі місця для іноземців, а не для себе? Переробляючи наш урожай у себе, іноземці збагачуються прибутками, а ми купуємо у них дорожчий товар…
– Слід розуміти, ці думки ви доносите до громадян на місцях. Чи збільшується там число прихильників «Батьківщини»?
– З грудня кількість своїх партійців ми наростили на 12 відсотків. Не буду приховувати, що до 3 відсотків відійшло. Серед них ті, що поїхали за межі держави на заробітки. Ми їх не виключаємо, дорожимо ними. Рано чи пізно станемо владою, і всі ті напрацювання, які здійснили перебуваючи в опозиції, візьмемося реалізувати. Треба дивилися на проблеми країни глобально, а не містечково. Буває так: прийде вчорашня опозиція до влади, і вже не бачить труднощів людей, які привели її до керма.
– Багато хто розчарований діями нинішньої владної команди, після Майдану чекали значно більшого. Час від часу виникають дискусії про необхідність нових виборів…
– Теперішня влада – і президент, і парламент – прийшли на політичний Олімп шляхом дострокових виборів. У людей були високі очікування від нових команд. Верховна Рада сформувала уряд, який мав здійснювати реформи. Важко знайти того, хто скаже, що парламент впорався зі своїм завданням, Бачимо зубожіння народу, субсидії і тарифна політика – провальні. Країну довів до такого становища уряд Яценюка, а Кабмін Гройсмана кардинально нічого не змінив, хоча обіцяв “показати, як треба керувати державою».
Як тільки я веду мову про вибори, чую у відповідь: Цимбалюк хоче потрапити у парламент. Щиро кажу вам: я туди не хочу! Це не той шлях, яким можна реалізувати свої думки і наміри. Юлія Тимошенко сказала про три шляхи поліпшення ситуації у країні. Перший – терпіти, змиритися і шукати де взимку заплатити кошти за комунальні послуги . Другий – законним шляхом змінити владу на виборах. І третій – найстрашніший: повстання… Я не агітую за дострокові вибори. Але звертаюсь до влади: хлопці, відкиньте політичні амбіції, негайно запрошуйте представників всіх політичних сил за круглий стіл, збирайте якусь Національну раду порятунку, бо треба зберегти державу!
Виборів бояться політичні банкрути. Якщо бачите, що щось зробили не те, що ваш рейтинг близький до нуля, то переконайте людей у своїй правоті. Чую: ми робимо непопулярні кроки, тому народ нас не переобере. Тоді йдіть в опозицію і попрацюйте так, щоб знову завоювати довіру! Наших політиків я змінював би щороку. Але, крім політичної, для них має бути ще й інша відповідальність – за те, до чого довели народ.
Ось кажуть: війна дала нам нові обличчя. На жаль, війна принесла нам страшні трагедії, не об’єднала країну. Певна частина наших громадян покинула її. Деякі європейські країни, на яких надіємося, розчаровані у нас, ведуть незрозумілу політику. Складно людям, які, живучи на сході, були і залишаються українськими патріотами. Вони кажуть: ми втомилися захищати владу перед колишніми і теперішніми противниками. Запитують: чому так мляво відстоюєте Україну? Чому немає на сході українського телебачення? Коли перебував на Луганщині, піднімаюся вранці, а в готелі звучить… гімн Росії. Хіба за два з половиною роки не можна було забезпечити присутність України в її інформаційному просторі?
– Існує побоювання, що внаслідок дострокових виборів відбудеться реванш прокремлівських сил…
– Якщо на сході якийсь блок, який вважає себе опозиційним, хвалиться високим рейтингом – це неправда. Не такий він високий, як його малюють. Зрештою, треба більше працювати владі. Треба створити умови, щоб всі ті, хто живе в Україні, працювали на Україну, а не на Путіна. Нехай активізується наша зовнішня розвідка, щоб величезна наша діаспора у Росії теж працювала на Україну…
Я не вірю, що сьогодні у Львові, Рівному, Тернополі, Чернівцях, Хмельницькому, Вінниці хтось проголосує за сили Путіна. Мені видається, що треба більше зосередитися на тих проблемах, які є, а не вважати, що якщо хтось покритикував теперішню владу, то він – «рука Путіна». Йде група людей з іконами у Київ, а чути крики: «Путін робить контрреволюцію!». Дуже болюча тема у суспільстві – хто до якої церкви ходить. Хотів би, щоб Львівщина, вся Західна Україна показала приклад, як толерантно треба ставитися до тих, хто сповідує іншу віру, хто має іншу думку. Звичайно, якщо це не межує зі зрадою національних інтересів. Давайте покажемо приклад цивілізованої дискусії, а не так: десь там якусь установу закидали яйцями, і це вважається демократією. Така поведінка, навпаки, дає привід агресору тицяти на весь світ у наш бік: мовляв, з ким ви маєте справу? Я хотів би, щоб ми Україну розбудовували саме таким – цивілізованим, демократичним шляхом.
Розмовляв Іван ФАРІОН.
Високий Замок, 22 вересня 2016 рік.
