Конституцією України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами та свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Аналогічний принцип відображений у Законі України «Про зайнятість населення», згідно зі ст. 3 якого іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, яких визнано в Україні біженцями, яким надано притулок в Україні, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, яким надано тимчасовий захист, а також особи, які одержали дозвіл на імміграцію в Україну, мають право на зайнятість на підставах та в порядку, встановлених для громадян України.

Водночас іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, роботодавці приймають на роботу на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого в порядку, визначеному Законом України «Про зайнятість населення», якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Аналіз застосування законодавства у цій сфері фактично призвів до того, що:

сьогодні держава гарантує для громадян України виплату заробітної плати на рівні не менше 1 мінімальної заробітної плати, а іноземцям – не менше 5 або 10 мінімальних заробітних плат (в залежності від категорії);

роботодавець, оформивши на роботу Громадянина України ІТ-професіонала (особлива категорія) фактично може платити йому 1 мінімальну заробітну плату, а іноземцю на посаді електрика або менеджера — 10 мінімальних зарплат;

роботодавець, який хоче взяти на роботу іноземного високооплачуваного професіонала (заробітна плата яких становить не менше 50 мінімальних заробітних плат), фактично, з одного боку, не може його оформити за такою категорією, оскільки дозволом вона не визначена, з іншого – не несе відповідальності перед ним, оскільки жодних умов найму та відповідальності не передбачено;

з метою зменшення навантаження роботодавці наймають іноземців на неповний робочий день або використовують їх працю неофіційно;

збільшилася кількість заявок на квоту імміграції для висококваліфікованих спеціалістів та робітників (у 2019 році – 4 особи, 2020 році – 5000 осіб, 2021 році – 5706 осіб);

чинні умови фактично позбавляють можливості іноземних студентів, які навчаються в Україні, офіційно працевлаштуватися, зокрема у вільний від навчання час, та покращити свою фінансову спроможність, оскільки ставлять його у неконкурентні умови та роблять непривабливим для роботодавця. Більшість таких іноземних студентів працюють неофіційно;

мають труднощі з офіційним працевлаштуванням також іноземці та особи без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Працевлаштування таких осіб в умовах чинного законодавства фактично здійснюється у ‟тіньовому” секторі.